Мій син з невісткою 7 років тому, як купили хорошу земельну ділянку. Рік стояла вона просто так, заросла високим бур’яном. За рік діти поставили гарний паркан, залили фундамент і знову зупинилися на тому, все стояло.

За всі ці роки син з невісткою ледве побудували перший поверх будинку. Не хочуть вони маленький будиночок, щоб відразу заїхати, а хочуть хороми великі, тому для першого поверху вони продали свою двокімнатну квартиру, яку мали тоді, змінили на кімнату в гуртожитку, там і живуть, причому, разом з онукою, в тісноті.

Щоразу, коли сім’я мого сина приходить до мене в гості, всі розмови тільки про будівництво: як що вони бачать в майбутньому, як воду і газ будуть прокладати до будинку, з чого буде дах, і як потрібно утеплювати будинок, щоб економити тепло.

Мої проблеми абсолютно нікого не цікавлять ніколи, я з ними залишаюся десь далеко в стороні: якщо я заговорю на тему свого не дуже доброго здоров’я, то тема швидко змінюється на розмови про будівництво і будинок для дітей та їх хороше майбутнє.

Я завжди, щиро кажучи, розуміла, до чого хилить мій син з невісткою: вони хочуть умовити мене продати мою двокімнатну квартиру, щоб добудувати собі великий будинок. Мовляв – потім всі разом заживемо.

Коли-небудь, в наступному житті я можливо, погоджуся на це, адже у них ніколи не вистачає грошей, щоб побудувати те, що насправді вони хочуть.

Я вголос озвучила їх думки, кажу: «Ну що, хочете, щоб я продала свою квартиру?». Вони погодилися зі мною і стали навперебій розповідати, як буде добре в новому будинку жити, коли ми будемо всі разом.

Дивлюся я ось на невістку свою, думаю – ось, хитра яка людина, вона ж мене терпіти не може, неправду говорить на кожному кроці, а тут вона прямо тка мила та привітна зі мною. Але з іншого боку мені шкода свого сина і внучку, адже вони живуть постійно в тому тісному гуртожитку, там навіть умов нормальних зовсім немає.

Кредит їм чомусь не дають на будівництво, тільки під дуже великі відсотки, не можуть же вони впроголодь жити, адже зараз на життя теж чималі гроші потрібні. Стала замислюватися я над тим, щоб допомогти своїм дітям.

Але де ж мені жити тоді? Не до них же в гуртожиток йти або в недобудований будинок. Невістка відразу: «А ми подумали і вирішили, що вам на дачі буде добре!». Це вона так подумала. До слова сказати, у нас є дача, яку навіть не продати: вона дісталася нам разом з сестрою від наших мами й тата, приїжджаємо туди влітку відпочити, там добре в теплу пору року.

Але ж це якраз і є – літня дача! Вона не утеплена, стіни тонкі, дерев’яні, три кімнатки і веранда, в стилі радянського сільського будиночка. Туалет – на вулиці, аж на краю города нашого, вода – відрами носити потрібно аж з сусідньої вулиці. Якщо влітку це не зовсім в тягар, то взимку – це дуже важко там жити. Газу там немає, тільки привізний в балонах, щоб їжу готувати.

Я їм пояснюю, що я там навіть одну зиму не зможу жити зі своїм здоров’ям – замерзну, навіть якщо буду постійно грубку топити, зовсім маленьку.

Невістка моя Ірина каже: «А ми вам в одну кімнату обігрівач поставимо!». Ой, дякую, прислужилася! А в туалет в мороз як побігати? А помитися нормально як? Вона мені каже: «Але живуть же якось в селах і в гірших умовах!».

Я їм пропонувала – самі живіть там на дачі тій цілу зиму, а мені дайте гуртожиток, але у них же робота і школа, а я пенсіонерка, можу і потерпіти, не думаю, що їм дуже шкода мене, спокійно собі жити на дачі подалі від людей то якраз добре для старої людини так думають діти. Орендувати мені квартиру – теж не вигідно, всі ж гроші потрібно відразу кинути на будівництво.

Але все одно мене іноді турбує моя совість. З одного боку, я повинна допомогти родині сина, адже більше нікому тому допомогти, ще й грошей стільки вклали в той будинок, а він досі недобудований стоїть.

Але , щиро кажучи, боюся, що цих грошей на їх хороми все одно не вистачить. Якщо я і проживу цю зиму на дачі, то не факт, що довгобуд не затягнеться ще на роки. Ну так що ж мені до останніх днів на цій дачі жити в таких нехороших умовах? А більше ніде – навіть у моєї рідній сестри сім’я велика, тулиться в одній квартирі, мене туди точно ніхто не візьме.

Немає більше варіантів, але і сидіти з видом, що мене не стосуються проблеми сина, теж не можу. Що мені робити, як допомогти йому, щоб потім самій без даху над головою не залишитися на старості років?

Фото ілюстративне.

Джерело