– Нічого собі, Михайлику, яка гарна невісточка в мене буде, ото вже красунька, я така рада за тебе, синочку мій! Якби ти тільки знав, як я чекала цього дня, понад усе мрію, щоб тебе гарна доля спіткала.

І ось вона, – щасливо щебетала Марія обіймаючи на кухні сільської хатинки свого єдиного сина, розглядаючи красиві фото молодої дівчини на його дорогому телефоні.

В очах матері були сльози, адже це такий щасливий день.

Як вона мріяла, щоб син одружився, а вона мала онучат, які щебетатимуть на її сільському подвір’ї, як у сусідів, встеленому квітами, якими вона його засіває.

Жінка раділа, аж сяяла. Здавалося її життя заграло новими барвами, так довго чекала цього дня.Для неї це було справжнім святом, святом надії і гарних змін у житті.Михайло давно вже холостякував, жив собі на радість, в той час, коли батьки так мріяли про онуків, яких їм подарує їх єдиний син.

– Так, мамо, вона у мене справжній скарб: красуня, розумниця, ще й у столиці живе.

Мені так з нею пощастило, ти навіть не уявляєш собі, – гордовито мовив син, а в матері, аж засяяли очі від того, що її дитина щаслива.

Та Людмила Андріївна не могла збагнути, чому син заговорив про столицю.

– Це добре синку, що вона з хорошої сім’ї.

Але хіба страва в статках і рангу?

Як на мене, то важливіше, яка вона людина, адже тобі з нею жити все життя і тут не в грошах справа зовсім, головне, щоб чудовою людиною була.

Ти у мене ще молоденький, сімейного життя не розумієш.

Колись ще згадаєш мої слова.

– Та ну, мамо, звісно, що в наш час і це має значення.

Ти вже стара, сама багато не розумієш в житті, зараз не лише людські якості мають значення: яка б людина хороша не була, але без грошей ніяк. Але тобі то не потрібно, у тебе зовсім інше життя.

Бідним багатих не зрозуміти, мамо.

– Але ж ти потрібний їй, своїй столичній нареченій. Вона ж зацікавилася тобою, полюбила тебе, хоча ти сам родом з маленького села і з небагатої родини, – мовила мати, нерозуміючи сина.

На цих словах Михайло, ніби, знітився, ніби навіть розмову продовжувати не хотів. Ніби щось приховував від матері, не хотів, щоб вона знала все.

Михайло промовчав про те, що своїй дівчині нічого про свою родину не говорив, він соромився своїх бідних і неосвічених батьків. Цю тему в розмові з нею намагався завжди уникати.

Михайло навіть уявити не міг, як його старенька мама у сільській хустині, буде вписуватися в таку заможну родину його нареченої. Його теща бігає по салонах краси, має купу одягу, фарбується, ходить на підборах, сама водить автомобіль.

А тут мама його – проста сільська жінка, яка навіть телефоном користуватися не може, у неї старенький кнопочний телефон, який Михайло подарував їй на річницю їх з батьком весілля 7 років тому.

Зате батьки дали йому гарну освіту, після якої він отримав гарну роботу. Зараз квартиру хоче взяти в кредит, дякуючи сумі на перший внесок, яку батьки для нього зібрали, повністю економлячи на собі.

І мама, і тато, мають паї гарні в селі, ці гроші, які орендар за них давав, також не витрачали, все для єдиного сина відкладали, заради майбутнього його.

Людмила Андріївна з чоловіком вже не пам’ятають, коли нові речі купували собі: старі речі латалися, навіть шкарпетки, аби синові добре було, аби йому на квартиру допомогти назбирати, хоч би на перший внесок було.

Саме за цими грошима і приїхав Михайло в село.

– Ти, синочку, з весіллям не тягни, вже скорше хочемо онучат з дідом бавити. Коли ж то весілля вже буде? Усіх родичів покличемо, ото вже будуть дивуватися наші рідні, коли побачать таку невістку мою.

На цих словах Михайло аж скривився. Звісно він не збирається кликати цю бідну рідню на весілля. Які дядьки та тітки? Для чого йому ця бідність? Що про нього скаже родина дружини?

Батьки в його нареченої дуже знані люди, працюють десь в високих кабінетах, йому б їм догодити, щоб теж й самому пробратися туди, щоб майбутнє своє забезпечити якнайкраще.

– Михайлику, про що ти замислився? Ось гроші, візьми, ти ж знаєш, то ми з батьком багато років відкладали для тебе. Розумієш – щасливий ти, то й ми з татом щасливі. Благословляю тебе сину на щасливе життя! Моя віра в тебе завжди була непохитною. Хай Господь дарує тобі гарну долю.

Тут мати заплакала.

Михайло взяв з посмішкою гроші. Мати ще хотіла обійняти його, та він сказав, що йому ніколи, він поспішає. Перерахував гроші швиденькою Людмила Андріївна ще хотіла борщем сина пригостити і пирогами, що для нього спекла, та він сказав матері, що поїсть в кафе.

– Трохи мало, мамо, сказав Михайло, як гроші перерахував. Але хіба з вас більше візьмеш? Гаразд, буду щось думати. Пока, – на цьому слові Михайло одягнув куртку і побіг до автомобіля, навіть не озирнувся на матір.

– Ти не дуже хвилюйся, ми ще тобі допоможемо, адже ти у нас єдина дитина, – сказала мати услід.

Дмитро задоволено посміхнувся на ці слова і завів автомобіль.

Мати лише очима проводила сина. Який він у неї солідний, зайнятий постійно. А очі у неї були дуже сумні. Але, що тут вдієш? Діти ростуть, покидають батьківський дім, таке життя – виправдовувала вона свою єдину дитину.

А Михайло задоволений і щасливий поїхав на зустріч своєму коханню. Але материні гроші він зовсім не для квартири взяв, квартиру він потім купить, коли його тесть влаштує на гарну роботу, а зараз він зробить шикарне весілля, щоб здивувати родину нареченої.

Купив дорогі обручки, великий букет квітів і поїхав на зустріч до нареченої.

– Звісно, я згодна, – кричала щаслива майбутня наречена одягаючи дороге кілечко з діамантом. – А з свекрухою і свекром коли мене познайомиш?

– Вибач, кохана, я не хотів тобі ніколи про це говорити. Але у мене немає батьків, їх давно вже не стало.

Запанувала тиша. Наречена хвилину пошкодувала Михайла. А потім щасливі засміялися і побігли в дорогий ресторан, святкувати заручини.

А мати ще довго дивилася у вікно, виглядала, коли чоловік повернеться з лісу, пішов по дрова, адже сам їх збирає, щоб не витрачати гроші на купівлю, так економніше. Зараз вона й розкаже йому щасливу новину, що скоро гулятимуть у єдиного сина на весіллі.

Джерело