Може, я й не права, але вважаю, що батьки не повинні утримувати дітей, які подорослішали, які вже створили свою сім’ю. Так, звичайно, іноді бувають ситуації, коли потрібно допомагати, але не в тому випадку, якщо діти просто марнотратять життя і витрачають гроші на гулянки, а потім біжать до батьків по допомогу.

Мій син одружився рік тому. Йому лише 22 роки. Його обраниці 20. Він тільки інститут закінчив, а одружитися зібрався. Ми з батьком намагалися переконати його та застерегти від цього необачного рішення.

Навіщо відразу одружуватися? На ноги потрібно встати спочатку. Я нічого не мала проти його нареченої, мені просто не подобалося, що він так рано збирався створювати сім’ю. До речі, батьки нареченої також були не в захваті.

Син у мене, м’яко кажучи, був мамин синочок, ми з батьком все завжди робили за нього, допомагали, якщо були проблеми та вирішували всі питання.

Так, це неправильно, але інакше у нас не виходило. Думала, що його армія виправить, але він категорично відмовився служити, ухиляється. Тому я була просто впевнена, що він не готовий одружитися. Він навіть сорочку не міг собі погладити та речі у пральну машину покласти.

І щось мені підказувало, що майбутня наречена була така сама. Вона ні готувати, ні прибирати, ні прати не вміла. Але на сімейній нараді вони нам наввипередки намагалися довести, що вже дорослі та готові до сімейного життя. Ми подумали й вирішили погодитись, нехай набиваю собі шишки самі.
Жити їм не було де, з нами вони не захотіли, тому з’їхали на орендовану квартиру.

– Мам, ми повинні жити окремо, а то ви ніколи не перестанете нам потурати, а ми маємо вчитися самостійності.

Подумала я і відпустила сина з чистою совістю. Вони обидва працювали, тому грошей має вистачати й на квартиру, і продукти. Але щось у них пішло не так, і витрати перевищили прибутки.

Наприкінці першого місяця самостійного життя мені зателефонував син і попросив грошей, “щось вони не розрахували”. Думаю, ну гаразд, перший місяць живуть, можна допомогти.

Але через місяць, знов дзвінок з тим же проханням. Так тривало близько пів року. Я ще думала, як вони розраховують бюджет, що один місяць просять грошей, а наступний ні. Прямо закономірність якась. Але розгадка виявилася простою. Виявляється, вони місяць у мене гроші беруть, а другий у батьків нареченої.

Мені така справа вже набридла і коли, син вкотре попросив грошей. Я вирішила з ним поговорити, і з’ясувати, чи довго він буде циганити у нас гроші, і на що вони витрачають усю зарплату? Я прикинула їхній бюджет. Я знала, скільки вони заробляли, і розуміла, що їм вистачає!

– Мамо, ну ми в кафе ходимо, ресторани. Світла вдома не готує – є інші справи. Ще в кіно, на концерти й гроші швидко витрачаються.

Я подумала, звичайно, з такими витратами. Ще мало брали у нас. Я провела виховну бесіду із сином. Сказала, що вони самі рвалися до дорослого життя, не хотіли жити з нами в одній квартирі, а тепер постійно просять у нас гроші.

– Ви, що постійно братимете у нас гроші? Чому ви не плануєте витрати? А коли діти будуть, витрати зростуть удвічі, і все це ляже на наші плечі? А ви продовжуватимете в кафе харчуватися?

– Мам, ну навіщо витрачати час на нескінченне приготування, коли можна провести цей час з користю. А дітей ми поки що не плануємо.

– Отже, – сказала я, розуміючи, що син мене не чує. Ти створив свою сім’ю, ось і утримай її сам. Я не відмовляюся вам допомагати, але систематично це робити не буду.

Син образився і пішов.

В той самий час я зателефонувала свасі й почала з нею серйозну розмову.

– Скільки це можна терпіти. Вони так ніколи не навчаться жити за коштами, і постійно висітимуть на нашій шиї. Я їм більше жодної копійки не дам.

Нехай самі викручуються та справляються з проблемами, вчаться економити. Вони, значить, по ресторанах ходять, а я маю їм це оплачувати. Я розумію, якби їм не вистачало грошей на продукти, щоб приготувати їжу. А тут ресторани. Все з мене досить!

Сваха намагалася виправдати свою дочку, але потім все-таки погодилася. Виявляється, вона теж починала розмовляти з дочкою, але та на все відповідала, що вона не домогосподарка, а сучасна жінка.

Після нашої бесіди минуло два місяці, діти грошей поки що не просили. Сподіваюся, що навчилися самостійно вирішувати свої проблеми.

КІНЕЦЬ.