Так склалося, що кожного місяця мій єдиний син отримує свою непогану зарплату і ввечері завжди йде до мене, Микола, вже за звичкою, мені дає рівно 3 тисячі гривень.

Я, щиро кажучи, дуже пишаюся сином, адже виростила його сама.

Чоловік мій, його рідний батько, залишив мене, коли син був ще зовсім маленьким, він просто пішов до іншої і з нею відразу одружився.

Вони тоді десь виїхали, як склалася його доля я не знаю, та й не цікаво мені.

Мені тоді було дуже непросто, бо зовсім ніхто не допомагав, єдине, що я раділа тому, що маю власну, хоча зовсім маленьку квартиру.

Адже для мене це було справжньою розкішшю.

Трішки легше стало мені жити, коли мій Микола вже пішов в садочок, а я вийшла на роботу. Тоді я вперше купила собі нове красиве зимове пальто, про яке мріяла давно, раділа тоді я цьому, як дитина мала.

А що вже казати скільки я вклала сил та грошей у свою дитину, поки вивчила сина, дала йому добру освіту, хотіла, щоб у нього було все найкраще.

Люди всі це бачили, родина дивувалася, де я стільки сил беру та натхнення, а я працювала і старалася заради свого Миколи, я правду говорю, усі це добре бачили.

Коли Микола вивчився, знайшов собі роботу і став заробляти непогані гроші, я йому відразу сказала, що як тільки я вийду на пенсію, то він має мені допомагати, якщо мені не вистачатиме грошей, щоб я не економила на продуктах, а раз у рік могла і в санаторій з’їздити.

Микола лише посміхнувся мені у відповідь, заспокоїв мене та відразу сказав, що ніколи мене не залишить, буде дбати постійно про мене і я ні в чому не буду мати потреби.

Зараз у мого сина є двоє дітей, дружина в декреті сидить, а я вже на пенсії, немолода.

Але щомісяця Микола несе мені 3 тисячі гривень, він дуже шкодує мене.

Єдине, він просить, щоб я ніколи про це не говорила його дружині, не хоче. щоб про це знала невістка, напевно вона не буде рада дуже цьому.

Моя невістка не знає про те, що син мені допомагає.

Лише моя подруга Віра знає про це.

Якось вона мене запитала, чи я знаю, скільки заробляє мій єдиний син, яка зарплата в Миколи, чи їм самим на життя вистачає, що він ще ділиться зі мною у такі важкі часи.

Я відповіла Вірі, що зарплата сина мене не цікавить зовсім, він в столиці працює, значить напевно заробляє непогано, вони не бідують, харчуються добре, це я знаю точно.

Я теж маю про себе дбати, маю бути здоровою і забезпеченою добре людиною.

У мене лише один син, і якщо мені буде недобре, то доглядатиме за мною він один, а я не хочу бути проблемою для нього, не хочу, щоб невістка докоряла, що я її хліб їм.

Тому сама й дбаю про себе і думаю так буде краще, коли він мені зараз допомагатиме хоч по трохи, щоб я гарно стежила за собою і не хворіла, могла смачно поїсти і відпочити, ніж потім доглядатиме мене на старості років лежачою, думаю, невістка тоді буде не в захваті, тому зараз вважаю, що добре чиню.

Я все життя економила на собі заради Миколи, зараз маю мінімальну пенсію, ну не зможу я жити нормально без цих 3 тисячі гривень.

Хіба я не заслужила цього? Можливо Віра просто мені заздрить, бо її син далеко живе і зовсім нічим їй не допомагає?

КІНЕЦЬ.