Ось молодь сміється над нами: мовляв, бабки вічно на похорон собі відкладають. Так життя-то зараз яке – дорого все, доводиться кожну копієчку відкладати. Є, звісно, сім’ї, де діти мають можливість старим допомагати. Тільки це не мій випадок. Ось і доводиться розраховувати тільки на себе.

Подруга моя, Клавдія Петрівна, вічно дивується:

– Віро, тобі діти не допоможуть купити холодильник новий? Цей вже 40 рік розміняв напевно! Мені донька і холодильник купила, і мікрохвильовку навіть. Хоча вона мені не особливо й потрібна!

– Клаво, тобі не зрозуміти, тому що в тебе дочка. А в мене син! Сам він не запропонує ніколи, то я що ж – клянчити буду? Невістка ж не те що дати щось, норовить забрати! Минулого разу приїжджала, рушники їй махрові сподобалися, – у мене нові лежали. Каже – ой, я візьму, а то зараз такої якості й немає вже!

Клавдія тільки розуміюче похитала головою. А що тут ще скажеш? Але буквально за місяць до нового року примчала до мене подружка з новинами:

– Вірочка, ти тільки відразу не відмовляй! Є пропозиція. Дівчинка знайома, внучка моєї приятельки  кімнату шукає терміново. Вона студентка, Лідою звуть. Знімали вони з дівчатами квартиру, а там господар з’їхати просить із якихось причин…

– Зачекай! Це що ж – вона зі мною в одній квартирі житиме? – здивувалася я.

– А чого такого? У тебе двокімнатна. Дівчинка вона хороша. І вчиться, і працює. Її й удома-то не застанеш. А тобі і фінансова допомога буде, і все-таки помічниця по дому! – наполягала Клава.
І так вона мене обробила, що погодилася я з цією Лідою познайомитися. Наступного дня вони удвох прийшли в гості.

– Віра Сергіївна, ви не хвилюйтеся! Я клопоту не завдам. Прибирати, готувати я звикла. І вам допоможу з усіма домашніми справами. А у нас дача тут, то я вам влітку ще й абрикосів ящик привезу! – скоромовкою розповідала Люда.

Я придивилася – дівчина проста, хороша. Ну, а чого думати? Права Клава – іноді від чужих людей більше допомоги, ніж від рідних. Дала свою згоду, і Ліда вже через два дні заїхала до мене жити.

Ось уже працьовита дівчина – що правда, то правда! Я її відмовляла, але вона і ванну всю відмила, і не тільки у своїй кімнаті, а й у всій квартирі прибралася. Усе у Ліди в руках просто горіло і спорилося!
За кілька тижнів, що прожили разом, я так до неї звикла, що навіть засмутилася, дізнавшись про від’їзд Ліди на свята. Вона їхала на новорічні канікули провідати свою сім’ю.

Ну, а до мене на Новий рік збирався син із сім’єю в гості. Гроші Ліди, які вона сплатила за місяць наперед, виявилися гарною підмогою – накупила смаколиків до новорічного столу.

Увечері 31-го грудня приїхали син із невісткою та онуком.

– Віро Сергіївно, я тут огірків солоних привезла. І капусти, – сказала невістка, заносячи сумки на кухню.

– Добре, Іро, – відповіла я, а сама подумала: яка невидаль огірки, краще б ти ковбаси якоїсь купила!

– Мамо, а чиї це речі? – запитав син, нарешті звернувши увагу на зміну обстановки в дальній кімнаті.

– Квартирантку я пустила, синку, – відповіла я. – Лідою звати, студентка. Зараз додому поїхала на канікули.

– Що? Навіщо? Ти навіть із нами не порадилася! Як можна чужу людину в дім пускати? А якщо обнесуть квартиру і вкрадуть усе? – обурився син.

– Та що тут брати, Вітя? Ти озирнися навколо. А грошики, які Ліда платить, мені доречно і припали. Ось, якраз новий рік відсвяткувати… – відповіла я.

– Мам, так справи не робляться. Якщо тобі потрібні гроші – попроси в мене. Я подумаю, як і що, і вирішимо – або грошима дам, або щось купимо, якщо потрібно… – сердився Віктор.

– Синку, я нічого просити не буду. Не звикла жебракувати, як-небудь сама, – відповіла я, щоб завершити цю неприємну розмову, і вийшла на кухню.

– Не знаю, у моєї мами теж пенсія, як у вас, вона начебто справляється, не скаржиться, – фиркнула невістка.

«Та що толку тобі скаржитися, ти тільки про себе й думаєш!» – мало не сказала я вголос.

Ще й мене винуватою зробили! Я нічого не прошу, так ще й своєю квартирою не можу розпоряджатися? Але вирішила не конфліктувати, а то діти зовсім до мене ходити перестануть, і залишуся я одна. Ліда – хороша дівчина, але вона ж не рідня!

КІНЕЦЬ.