Мій син вирішив одружитися з молодою жінкою на ім’я Іра, яка мала дитину. Хоча спочатку у мене були сумніви з приводу ідеї одружитися з кимось із дитиною, я не могла заперечувати, що Іра була стильною, симпатичною і розумною.

Незважаючи на деяку негативну реакцію наших сусідів, мій син залишився при своєму рішенні та заявив про свою любов до Іри та її дитини.

Щоб піти на компроміс, ми погодилися дозволити їм жити до весілля, але Іра не хотів цього робити. Натомість ми готувалися до весілля. Коли Іра захотіла переїхати до нас, ми погодилися жити разом як одна сім’я. Вона виявилася гарною господаркою, і ми поступово звикли один до одного.

Однак коли мій син попросив нас зареєструвати Іру та її дитину у нас, я спочатку була проти цієї ідеї. Я не довіряла їй і думала, що вона може бути шах райкою.

Але ми з чоловіком, після довгих суперечок, зрештою все одно вирішили їх зареєструвати. Після весілля мій син став легко дратуватися і часто огризався на нас, але Іра завжди була терпляча, добра та зговірлива.

Ішов час, і я почав сприймати Іру та її дитину як частину нашої родини. Ми навіть їздили у відпустку та проводили весь вільний час разом.

Через кілька місяців Іра повернулася на роботу, і ми почали дбати про її сина, бо в дитячому садку не було вільних місць. Хоча історія з реєстрацією Іри та її дитини змусила її відчути, що ми їй не довіряємо, ми з чоловіком усвідомили і змогли пояснити їй, що помилялися на її рахунок.

Вона стала членом нашої родини, і ми були щасливі, що наш син вибрав її. Через рік Іра поділилася з нами своєю радістю: вона була ваrітна нашою рідною онукою.

КІНЕЦЬ.