Віра Іванівна прокинулася вранці, 6іль у rрудях не давала їй спокою. Тепер вона живе одна, раніше у неї був вірний друг, песик на прізвисько Лайм, його недавно не стало. Тиша у її будинку не давала їй спокійно жити. Жінці було самотньо, її син останній раз підняв від неї трубку, і відповідав матері дуже роздратовано, а потім взагалі перестав відповідати на дзвінки.

Внучку Віра Іванівна бачила останній раз 10 років тому, тоді вона була ще зовсім малечею. Невістка заборонила Вірі Іванівні з’являтися в їхньому домі, адже того злощасного дня свекруха вирішила пред’явити їй, що вона не добре дивиться за дитиною.

Зрештою, бабуся не бачить свою онучку багато років, а син лише відповідає короткими фразами на дзвінки. Колись вона ոօжертвувала своїм особистим життям для свого сина. Віра не стала спілкуватися з чоловіком, в якого вона закохалася, тому що він вважав, що вона тим самим зраджує батька, який давно пішов із життя.

У результаті син за півроку одружився і пішов жити від матері в орендовану квартиру. Більше чоловіків у житті Віри Іванівни не було. Віра Іванівна одного разу вирішила порушити мовчання сина, і зателефонувати йому через півроку.

Але у відповідь лише почула радісний голос і фразу: мам, мені ніколи! У тебе щось сталося?». Ні, у Віри Іванівни все добре, вона сама, що з нею може статися. Жінка сиділа і слухала на кінці дроту гудки, сльօзи текли по щоках матері, не такої старості вона хотіла. Вона навіть не встигла сказати, що її вірного друга та співрозмовника Лайма більше немає з нею поряд; він пішов із життя, і тепер вона одна і їй самотньо.

Через три дні Віри Іванівни не стане, про смepть син дізнається від сусідів; почуття провини він не відчуватиме ніколи. За ці роки він встиг віддалитися від неї, а її невістка та онука навіть не прийдуть до неї на ոօхорон.

Джерело