Із одруженням сина все непросто складалося.  Ми вже з чоловіком почали хвилюватись, що Іван наш холостяком залишиться. Але незабаром наші переживання розвіялися.

У суботу ввечері, тільки ми сіли вечеряти і син і прямо з порога, без жодних вступів повідомляє:

− Мама, тато, я одружуся, весілля через місяць. Наступними вихідними Юлю, мою наречену, привезу знайомитись. Готуйтесь!

У чоловіка ложка з руки випала від несподіванки.

Цілий тиждень ми крутилися, як білки в колесі: і ремонт невеликий у квартирі треба зробити, і щодо ресторану домовитися, і нові вбрання купити, і ще багато чого… Рівно за тиждень знову ввечері приїжджає син і повідомляє:

– Мамо, тату, я не хочу на Юлі одружитувася. Що мені робити?

Чоловік узяв себе до рук і спокійно відповів:

− Знаєш, синку, що ти з нею робив, то й продовжуй робити, тільки не мороч голову ні собі, ні нам.

Клопіт різко закінчився, ми заспокоїлися, живемо далі.

За тиждень – син на порозі. Чоловік вже нервово сміятися почав:

− Знову одружуватимешся?

– Юля вагітна, – тільки й сказав Ваня.

Тут уже ініціативу перехопила я. У нас майже всі виходили заміж вагітними: і моя старша сестра, і я, і моя молодша сестра, і моя донька. Тож покинути цю Юлю, хай навіть нам поки що невідому, я не дозволю. І я змусила сина одружитися, щоб малюк народився законно та у повній сімʼї.

Потім, заднім числом, я почала думати про те, що треба було б дізнатися, чому у сина були сумніви щодо одруження, поговорити докладно з його нареченою, спробувати зрозуміти, що вона за людина.

Весілля зіграли, стали чекати малюка.

Але з часом жодних ознак того, що це маля з’явиться, не виявлялося. Я, природно – із запитанням до невістки. А вона як ні в чому не бувало, усміхаючись, відповідає:

− Та ви що, справді повірили? Я так просто ляпнула, щоб Іван зі мною швидше одружився. Так зараз багато роблять.

Цікаве кіно! І чим далі я дивилася на те, як поводиться наша невістка, як страждає від цього наш син, тим ясніше розуміла, що дарма я його змусила одружитися.

Через відсутність сімейного щастя Ваня вдарився у роботу. Добре, що робота була цікава, його підвищили до начальника відділу.

І зарплата, треба сказати, була чудова. І ось з цієї причини було дивно, що одягається наш син, м’яко кажучи, непомітно. А коли під час його чергового візиту до нас я побачила, що черевики у нього геть-чисто прохудилися, стала обурюватися.

− Усі обурення − до моєї дружини, − відповів Ваня і зібрався додому.

Я вирішила, що, мабуть, Юля на машину чи нову квартиру збирає. Але наступного дня, поки син був на роботі, вирішила відвідати невістку і дізнатися, що до чого.

Невістка не працювала, не вчилася і господарство вела неважливо. Коли я прийшла, вона приміряла красиву довгу білу шубку.

− Ми часто в ресторані з подружками збираємося. До речі, у нас суперечка – хто більше собі шуб купить. Я поки що перемагаю! − гордо заявила невістка і відкрила шафу.

І тут я втратила мову: у шафі висіло дев’ять шуб різної довжини і забарвлення!

− У мене ще три кожушки є! − добила мене остаточно невістка.

− А нічого, що в тебе чоловік одягнений майже, як жебрак, і взутий у діряві черевики? − закричала я.

– Він мене не любить, уваги не приділяє, курортами не возить – маю ж я чимось компенсувати, – спокійно відповіла невістка.

Після цього у мене з сином була довга та серйозна розмова. Попросила я у нього вибачення за те, що про репутацію незнайомої мені дівчини подбала більше, ніж про щастя власного сина.

Незабаром син розлучився та відправив колишню дружину з численними шубами на шию до її батьків.

До пошуку другої половинки він тепер підходив серйозно. А я більше не втручаюсь у його особисті справи.

КІНЕЦЬ.