Син у мене відносно нещодавно одружився. Я була проти шлюбу – що він до одруження був не готовий, що його подруга. Їм тоді було по дев’ятнадцять років, про навчання, роботу, кар’єру, подорожі та вечірки думати треба, а не про весілля. Але ж вони вже розумні, дорослі. Ось уже третій рік гастролює цей бродячий цирк від мене до свахи та назад. Ужитися не можуть ні з ким, знімати нема на що, про іпотеку мовчу.

Характер син завжди був упертий. Якщо щось він собі в голову втокмачв, то поки саме не пройде, це з нього не витруєш. Тому коли він заявив, що одружується, я лише зітхнула. Рано дуже рано. Ну яке одруження, ні він, ні його обраниця в житті ще нічого не бачили. Навіть спробувала йому пояснити, що сім’я – це відповідальність, великі витрати та взагалі серйозний крок.

Мені було сказано, що він уже не маленький, все чудово розуміє. Вже влаштувався підробляти після навчання, щоб можна було винаймати квартиру з дружиною. Вона, до речі, теж студентка, але теж збиралася працювати, щоправда, вже після весілля.

Повмовляла я його ще трохи, але він уперся, як баран, і я вирішила, що не хочу псувати з сином стосунки остаточно. Якщо хоче, нехай робить. Я виконала свою місію, попередивши про можливі проблеми. Мені відповіли, щоб я не лізла, я й не лізла.

Свати, мама нареченої, теж перебувала в культурному шоці від рішення доньки, але теж нічого не змогла вдіяти. Її вмовляння та доводи донечці були вище коліна, нижче спини.

Все-таки молодята зіграли весілля. Слава Богу, жодних мільйонних прожектів у них не було на це весілля, тож посиділи дуже бюджетно – спочатку РАЦС, потім сходили вузьким сімейним колом до ресторану, а з друзями вони вже без нас відзначали.

Жити спочатку діти пішли на орендовану квартиру. Син працювати став, невістка начебто теж кудись улаштувалася. До першої сесії начебто нормально жили, а потім з’ясувалося, що вони нахопили хвостів, тож часу на роботу вже не було, треба було терміново все здавати, закривати, щоби не відрахували.

Грошей на оренду не було, тоді син зателефонував мені і попросив їм дати притулок на пару місяців, поки вони не розберуться з навчанням і не зможуть знову нормально працювати. Я чогось подібного очікувала, тож уже заздалегідь звільнила для молоді окрему кімнату.

Переїхали вони до мене, доки сдавали сесію, я їх не чіпала. Хоча посуд хоч би за собою могли б і мити. Гаразд, думаю, діти вчаться, не смикатиму їх. Сама все робила, хоча приходити з роботи і бачити постійний бардак мене теж не тішило. Думала, що кілька місяців я вже якось потерплю.

Але діти здали сесію, а з’їжджати так і не збиралися. Та й у домашнє господарство теж якось не включалися. Я сама почала робити зауваження, просити їх хоча б за собою прибирати. Та й грошей непогано було б якось віддавати хоч би на продукти. Все-таки їли вони з апетитом.

Син місяць обіцяв влаштуватися на роботу, але все йому щось заважало. Мене це все дратувало. А кому сподобається – син кричав, що він дорослий, одружився, а потім прийшов із дружиною на шию до мами. Ні він, ні молода дружина не працюють, після навчання ходять на якісь гулянки, приходять пізно, грюкають дверима, під’їдають все з холодильника і не роблять по дому нічого.

Мене така поведінка дістала, я вирішила з молоддю поговорити. Розмови не вийшло, мені сказали, що я нічого не розумію і просто чіпляюся, а якщо мене так напружує їхня присутність, то вони підуть. І пішли, щоправда, не дуже далеко – до свахи.

– Що ж ти дітей вигнала? Молоді ж ще, треба було якось м’якше, – з докором дзвонила вона мені.

Я пояснила, що нікого не виганяла, а няньчитися з двома дітьми не збираюся, вони самі вже дорослі і мають щось розуміти. Сказала, що незабаром вона сама відчує на собі всю красу проживання з ними.

Сталося все так, як я й передбачала. Щоправда, біля свахи вони протрималися довше, син таки влаштувався працювати і почав хоч якісь гроші віддавати за їхнє там проживання. Хоч не повністю на шию сваті видерлися. Але потім була чергова сесія, діти знову повністю впали забезпечення мами невістки.

Сваха теж зовсім довго терпіти це не стала, почала чогось від них вимагати, а молоді вже за відпрацьованою схемою зібрали дрібнички і пішли до мене. Я на той момент вже охолола.

Велике переселення народів у нас уже триває третій рік. Дякувати Богові, що діти довчилися, тепер можуть знайти нормальну роботу і зажити вже своїм життям. Але робити вони цього не поспішають. Ну а ми зі сватом не вічні, щоб постійно по черзі тягнути за собою цей візок.

Зібралися всією сім’єю, посадили перед собою дітей та сказали, що ми свою місію виконали – дітей доучили. Тепер вони повинні якось самі борсатися в цьому житті і чогось досягати. На пошук роботи їм дається місяць, потім чекаємо до першої зарплати та виселяємо їх на вільні простори, ні я, ні сватя більше їх до себе не приймемо. А якщо за місяць роботу не знайдуть, то просто можуть вирушати куди очі дивляться, дармоїдів годувати не станемо.

А то влаштували тут гастролі бродячого цирку – в одній поживуть, потім у другій. Вони вже не перший рік одружені, а всі по мамках бігають. Досить. Навчання скінчилося, почалося доросле життя, ми й так дуже довго їх тягнули. Сваха зі мною згодна, їй ці бігунки теж уже набридли.

Діти притихли, пообіцяли, що вкладуться у відведений ним час. Подивимося, як це вийде.

КІНЕЦЬ.