Іванові батьки Любов Дмитрівна та Василь Степанович прожили у шлюбі до самої пенсії. Батько Івана хороша людина, але лише до того моменту, доки не в ип’є зайвого. Потім йому важко зупинитись. Та бувало це не так вже часто, зазвичай на свята. Дружина вже й не пригадає, коли він востаннє перебирав норму.

Любов Дмитрівна працювала завучем в школі та виховувала сина. Замолоду чоловік часто грішив з оковитою. Вона не раз хотіла піти від нього та боялась осуду. Професія в неї така – навчати, направляти на правильний шлях. І як вона слідкуватиме за порядком у школі, якщо вдома не може впоратись та довести усе до ладу?

Так розмірковувала Любов Дмитрівна й продовжувала терпіти згубну пристрасть чоловіка й усі наслідки його небезпечної звички. Син подорослішав, вступив до університету, переїхав до столиці. Там зустрів дівчину в яку закохався і яка згодом стала його дружиною.

А Любов Дмитрівна так і продовжувала жити зі своїм чоловіком. Доки працювала у школі, постійно була зайнята, додому поверталась ввечері, а зранку знову на роботу. Коли вийшла на пенсію, то й життя дещо змінилось. Тепер вона цілодобово була поруч з Василем. Згодом вона зрозуміла, що більше немає сил дивитись, як він власноруч руйнує своє життя, котиться у прірву.

Коли син приїхав провідати стареньких батьків, то не сподівався побачити таке. Він просто жахнувся від злиднів, якими був оп овитий батьківський дім. Мама не мала навіть за що купити продуктів, щоб пригостити сина, бо усю пенсію забирав батько, щоб одразу пр опити. А Любов Дмитрівна продовжувала терпіти зн ущання чоловіка. Тоді син сказав, що забирає її жити до себе, і це навіть не обговорюється. Бо з таким чоловіком вона довго не протягне.

Так, на старості літ, Любов Дмитрівна покинула рідний дім, у якому прожила більшу частину свого життя. Василь Степанович не зупиняв її. Він навпаки кричав, що хай їде, що набридла вже зі своїми повчаннями і йому без неї буде краще.

Вже п’ять років минуло з того часу. В сім’ї сина все зовсім по іншому. Оселя наповнена атмосферою любові та спокою. Ніби в інший світ потрапила, ніби все минуле – це якийсь страшний сон. Допомагає сину та невістці виховувати онуків. Забирає їх зі школи, садочка, готує вечерю, пече пиріжки, в’яже шкарпетки – одним словом, займається тим, чим і повинна займатись щаслива бабуся.

Якось зателефонувала колишня сусідка, та повідомила Любові, що її чоловік вже немічний та прикутий до ліжка, нікому за ним доглянути. Просила приїхати. Коли син повернувся додому, матір усе йому розповіла і вони вирішили поїхати до батька, перевірити, як він там. Коли приїхали, то побачили, що сусідка не перебільшувала, він і справді знаходився у жахливих умовах. Та у всьому винен сам. Старий розплакався і благав пробачити його за те, що не став для дружити опорою, а для сина гідним прикладом.

Любов Дмитрівна з сином вирішили найняти для батька сиділку, яка б за ним доглядала. Як би не склалось життя, та батька шкода, все-таки не чужі люди..

КІНЕЦЬ.