Правду кажучи, я ніколи й подумати не могла, що в моєї колежанки на роботі Катерини є син.

Я майже 3 роки з нею в одному кабінеті просиділи, ми працюємо з нею разом, треба ж.

А коли вона сьогодні, несподівано для мене, стала розповідати про те, як їй складно було одній з дитиною в дев’яностих, я так здивувалася.

Думала, у неї ні сім’ї, нікого немає, вона одна, бо якось ніколи не говорила про свою родину.

А я шкодувала її в глибині душі, а воно ось як в її житті склалося.

Якось наш робочий день підійшов до кінця, і з нашої офісної будівлі натовпом йшли додому бухгалтера, програмісти, менеджери – чоловіки та жінки різного віку, кожен спішив додому з роботи.

Усі люди йшли у напрямку до найближчої зупинки невеличкими групами по декілька чоловік і обговорювали офісні новини, які сталися за день.

Сьогодні Катерина, як ніколи, розговорилася зі мною, з нею таке рідко буває, напевно настрій був у неї такий.

Можна сказати, що це винятковий випадок.

Вона про себе не розповідає ніколи майже нічого з особистого.

Та, син у неї є, йому зараз близько тридцяти років, і навіть двоє онуків вже є, якщо не помиляюся.

Катерині зараз вже за 50 років.

Але вона виглядає дуже добре, як на свій вік, постійно добре стежить за собою, вічно правильно та корисно харчується, я завжди дивувалася їй.

Вона не поправляється, останні років десять, що я її знаю, все така, як була раніше.

Катерина струнка завжди та доглянута.

З сином своїм вона не спілкується років 10, приблизно.

Само собою, нікому про нього не розповідає, тому у мене це викликало дуже великий подив, якщо чесно.

Про що говорити?

Хвалитися таким не будеш, що нічого не знаєш про життя своєї дитини і давно не розмовляла з нею.

Ростила Катерина його одна в дуже непрості дев’яності роки, дуже важко їй було.

Чоловік покинув її з малою дитиною. У неї ні грошей, ні житла, ні допомоги на той час не було.

Сама Катерина з великими труднощами закінчила курси бухгалтерів.

А вона пішла, відучилася і несподівано потрапила на непогане місце роботи.

Наскільки я знаю, що в дев’яності бухгалтер – затребувана спеціальність була.

Катерина працювала день і ніч, щоб сина виростити.

Встала на ноги.

Згодом вона і квартиру купила, потім автомобіль.

Сина свого єдиного вивчила в хорошій гімназії, возила на море щороку, відпочивала з ним, хоча багато сімей і не знали такого.

В школі вивчила сина свого Михайла сама, допомогла вступити в найкращий навчальний заклад, не безкоштовно.

І хлопець-то хороший виріс – домашній, спокійний, навчався з задоволенням.

А на другому курсі зустрів він, неочікувано для матері, хорошу дівчину.

Та так, що такі почуття рідко бувають.

Дівчинка ця була, обраниця сина моєї колежанки, сама родом з бідної сім’ї, без освіти хорошої, ні кола ні двора, про таких так говорять.

Ну і згодом виявилося, що вона вже чекає дитину, син зібрався одружитися, переводитися на вечірнє навчання, працювати пішов, утримувати сім’ю йому потрібно.

Надія, звичайно, така сумна від того всього була, адже стільки сил і грошей вона у сина вклала – а тут тільки третій курс.

Ну, і наговорила майбутній невістці сім мішків гречаної вовни.

І синові своєму теж. Загалом неприємна ситуація тоді вийшла.

Катерина сказала, що дівчина хоче її сина одружити на собі, що спеціально все так спланувала.

Що він такий невдячний та нерозумний, а вона – так все мудро продумала.

Мати Михайлу говорила, що дівчина, цілком ймовірно, налаштована лише на квартиру та гроші їх, сам він їй, мовляв, зовсім не потрібний.

Загалом, понесло її, звичайно, слово за слово.

А син узяв ту дівчину за руку і пішов, ось так просто – в чому стояв, можна сказати, зробив свій вибір.

Місяць або два вони жили у тещі в двокімнатній квартирі, потім кімнату стали окрему орендувати самі за гроші.

Навчання своє Михайло, звичайно, залишив відразу тоді, пішов працювати, адже потрібно було гроші заробляти для сім’ї.

Катерина говорила усім, що син прибіжить до неї вже через місяць, пробачення в неї просити буде.

Але він не прибіг до матері, ні через місяць, ні через більше часу.

З дівчиною цієї розписався, дитина народилася, через п’ять років, друга.

Тепер Михайло навчається на заочному, в навчальному закладі простіше, ніж той, в який вступив з маминою допомогою, працює.

З дружиною живуть вони добре.

Звісно, що сильно зірок з неба не хапають в матеріальному плані, житло в кредит взяли, економлять, але розраховують на хороше майбутнє.

Але з матір’ю своєю вони так і не помирилися.

Катерина вже багато років шкодує, що так вийшло у неї з сином та невісткою.

І так і так до них вже підходила, ще коли перша дитина народилася у них, але без толку: син не хоче з нею спілкуватися зовсім, взагалі, ніяк!

Не дзвонить багато років, дітей своїх матері не показують.

Спілкуються вони лише з тещою.

На Катерину ображені вони дуже, ось такі справи, виходить.

А сама Катерина тепер і сумує, і ображається на свого сина.

Ну невже через ці слова, які вона сказала в гніві, можна зовсім відмовитися від рідної матері?

Тепер Катерина ж зовсім сама, у неї нікого немає, вона ж стільки сил віддала, коли сина ростила, лише для нього жила.

Але хіба вона не в тому сама винна? Хіба мала мати так чинити?

КІНЕЦЬ.