У моєї куми зараз ситуація складна, мені її шкода, але я не знаю, що їй порадити.

– Розумію я, що моя колишня невістка Валентина дуже ображається на мого сина, адже Іван вчинив не добре. Але ж я тут ні до чого зовсім, я їм нічого поганого не зробила. Я ніколи їй і слова поганого не сказала в сторону Валентини.

За що вона так зі мною? Я приїхала, уявляєш, побачитися з онукою, за 300 кілометрів тягнулася з сумками до, а мене навіть в будинок не запросили на хвилину. Не те, що на ніч не залишили, а просто навіть чаю не запропонували мені попити. Посиділи на майданчику у дворі трішки – і все! Це ось як, нормально взагалі? мені так сумно на душі від того, – поскаржилася мені нещодавно кума.

Валентина – колишня невістка моєї куми Ліди, в недавньому минулому дружина її сина Івана, і мати трирічної онучки.

Іван розлучився з Валентиною десь близько року тому, все сталося банально, він зустрів іншу жінку.

У шлюбі подружжя прожило досить довго – більше десяти років, і майже весь цей час ходили до фахівців, щоб мати дитину.

Потім Валентина народила прекрасну дівчинку, а її чоловіка наче підмінили.

Іван всі ці 9 місяців носив свою дружину на руках і здував з неї пилинки. Та раптом йому стало дуже нудно в сім’ї, з дружиною, яка повністю занурилася в турботи за довгоочікуваною дитиною.

А потім знайшов собі іншу жінку. Чим дуже здивував усіх, бо в них вдома завжди все добре було.

Таємне швидко стало явним, Валентина зібрала валізу і дитину і виїхала з квартири Івана до своїх батьків.

Зараз подружжя розлучене, Іван платить непогані аліменти, з дочкою зовсім ніяк не спілкується, а з колишньою дружиною тим більше.

– Але я ж в цьому ніяк не винна, -переконує мене кума. – Вговорити його не залишати свою сім’ю я не можу, він доросла людина, зовсім мене не слухає, я ж його не буду за руку тримати. Але з онукою спілкуватися мені дуже хотілося б! Я подарунки їй накупила на день народження – три роки виповнилося нашій маленькій красуні.

Кілька разів за цей рік Ліда дзвонила Валентині, цікавилася онукою. Колишня невістка відповідала односкладово і без будь-якої приязні, кожне слово з неї потрібно було витягувати. Та все нормально. Дочка? Так, підросла. Так, ходить в садочок. Так, мама допомагає, аліменти отримуємо, дякую. Нічого нам не потрібно.

– Дітей у сина, скоріше за все, більше не буде,- засмучена моя кума. – Та до того ж з’ясувалося, що він не любить дітей зовсім. Цілком може так статися, що дочка Валентини буде моєю єдиною внучкою єдиного сина. Я весь рік про це думаю, не можу заспокоїтися.

Ліда дуже хотіла напроситися до внучки на день народження, розмови про це почала задовго, але колишня невістка не хоче навіть спілкуватися з нею, відмовила їй, що гучно святкувати вони не збираються, гостей не чекають і не кличуть до себе самі. Умов влаштовувати свято у них немає – живуть у трикімнатній квартирі з батьками і братом-студентом.

Але вже сама Ліда наполягла на приїзді. Купила подарунки на досить велику суму, взяла квитки на поїзд.

Приїхала вона до невістки, а та її зустріла аж на вулиці. Взяла подарунки, гроші, посиділи на лавочці хвилин 10 і Валентина сказала, що їй пора йти, а донька вже спить, не хоче її будити.

Ліда дуже засмучена, не знає, що їй робити і як пояснити Валентині. що вона не має відповідати за вчинки дорослого сина. Сумує, плаче. Мені шкода її. Та що тут можна порадити?

КІНЕЦЬ.