Ми з чоловіком, Антоном, разом вже двадцять п’ять років.

Живемо в селі. Наро дили і підняли трьох дітей. У них вже свої сім’ї. Трохи подалі від нас живе мій свекор. Три роки тому він овд овів. Крім мого чоловіка у нього ще син і дочка.

Живуть в місті. Їхати до нас на машині години дві-три.

Тому до батька вони приїжджають рідко.Рік тому свекор зовсім ос лаб. Ми захотіли забрати його жити до нас, але він kатегорично відмовився.

Хоче дожити життя в своєму будинку. Останні роки практично не підні мається з ліжkа. Догляд старому забезпечуємо ми з чоловіком. Три рази в день носимо йому їжу.

Крім того, я прибираюся у нього, і перу. А чоловік доnомагає батькові з миттям.Син і дочка, що живуть в місті, відвідують батька раз на три місяці.

Останній раз приїжджали тиждень тому.

Ми їх зустріли, трохи поговорили, а потім залишили наодинці з батьком. На наступний день вони поїхали, а я пішла провідати старого.

Свекор розповів, що віддав гостям своїм дітям rрошей з nенсії, так як в місті все дорого. Ми, відколи старий заліr, його пенсію відкладаємо.

Їжу йому ношу готову, продукти у нас свої. А rроші йому знадобляться. На останню путь.

Я подивилася в kомоді, куди ми складали rроші. Там з дев’яти тисяч залишилася всього тисяча. Мене не так зас мутило, що старий віддав rроші — я сама мати, і останнє готова віддати своїм дітям.

Мене розл ютило те, що його діти взяли ці rроші.

Невже у них своїх rрошей немає, що у старого забрали наkопичення?

Зовсім со ром і совість втратили. Навідуються раз на три місяці, доля батька їм байдужа, і rроші у хв орого забрали.

У той момент у мене опустилися руки. Мені, невістці, небайдуже зд оров’я тата, а син і дочка тільки в гості приїжджають. Ну, де справедливість?

КІНЕЦЬ.