Минулого літа я прийняла важливе рішення переїхати до Канади до своєї сестри.

Це був лякаючий крок для мене, 56-річної, що не знає мови і не уявляє, яку роботу я зможу знайти.

Але моя сестра, Зоя, обіцяла допомогти мені з житлом та роботою, і я зрештою погодилася.

Два роки тому мій чоловік пішов із життя, залишивши мене одну.

Мій син Юрій одружився, але після весілля щось змінилося.

Ні мені, ні чоловікові невістка від дня знайомства не сподобалася.

У неї були великі очікування, вона дуже багато хотіла. Ми не намагалися зупинити шлюб, але порадили Юрію із дружиною жити окремо від нас. Однак проблема полягала в тому, що вони не мали свого житла.

Я здалася і запропонувала їм жити в мене, але невістка хотіла, щоб ми обміняли нашу трикімнатну квартиру на дві однокімнатні.

Звичайно, я не погодилася! З чого б це?

Тоді все й пішло навперекосяк. Мої син і невістка досі живуть у орендованій квартирі, і коли я сказала синові, що переїжджаю до Канади на кілька років, він сподівався, що я пущу їх у свою квартиру.

Але я мала інший план. Я здала квартиру квартирантам, які погодилися платити мені 10 000 гривень щомісяця.

Таким чином, за рік я б отримувала понад 100.000 гривень, що є за моїми мірками пристойною сумою на старість. Все б нічого, проте згодом син взагалі перестав зі мною розмовляти.

Я не розумію, що зробила не так. Я просто хотіла подбати про своє майбутнє. Я вважаю, що якби не його дружина, мій син дивився б на речі по-іншому. Саме вона спричинила розрив між нами.

КІНЕЦЬ.