— Таня, де в тебе цукор? – Настя знову копалася в її кухонних ящиках, – Навіщо ти постійно перекладаєш його?

Тетяні вже набридли ці раптові візити Сашкової сестри. І ще добре, якби вона була одна. Ні, вона тягла за собою всю свою сім’ю — чоловіка Толіка, сина Кірюху та таксу Джеррі.

Ці відвідування завжди завершувалися плачевно. Кирюха носився по квартирі і незмінно що-небудь перекидав чи ламав, Джеррі залишав «подарунки» на килимі, а Толік сидів, уткнувшись у свій смартфон, ігноруючи те, що відбувається навколо.

Таня не раз натякала Саші, що треба якось делікатно пояснити родичам, що їхній будинок — це не прохідний двір, і краще попереджати про візит заздалегідь, або зустрічатися, як усі нормальні сім’ї, на святах.

Але Сашко щоразу м’явся і починав тиснути на жалість.

Справа в тому, що Настя та Толік давно сиділи без роботи. Вони працювали разом в одній фірмі, а після її закриття настали важкі часи. Деякий час Толік навіть підробляв таксистом, але дохід був мізерним, а витрати більшими. Тому вони вирішили, що вдома батько потрібніший, і продовжували пошуки роботи.

До Тані вони ходили харчуватися. Майже щодня вони копались в її шафах і холодильнику у пошуках їжі. Та Таню обурювало навіть не це. Справа в тому, що Настя завжди вибирала найвишуканіше і найдорожче. Простий суп із консервів ніхто їсти не хотів. Всі воліли якісний сир, дорогий шоколад, фрукти та овочі.

Коли сезонні огірки коштували дорожче за яловичину, Таня купувала один огірок, щоб додати кілечко на бутерброд. Настя ж просто брала і хрумтіла цим овочем, щедро посипавши його сіллю.

Те саме відбувалося з першою черешнею та кавунами.

Сестра чоловіка приходила зі своїм сімейством, наче відчувала, що Таня вже придбала щось із нового врожаю.

– Кирил! — Таня закричала, але було вже надто пізно, Кирило з розбігу стрибнув на диван, подушка відпружила і вдарилася об стіл. Склянка для води впала на підлогу і розбилась.

— Так, Кириле, не рухайся, зараз тітка Таня все прибере! – закричала Настя, – Ой, та гаразд тобі, лише склянка, головне, хлопчисько цілий.

— Настя, ці склянки ще тато привозив із Німеччини, їм ціни немає! — гірко сказала Таня.

— А навіщо ти дорогий посуд ставиш, якщо до тебе з дітьми ходять? Я ось у себе вдома все прибрала подалі, у шафу та під замок.

— Може, тому, що ми не запрошуємо нікого з дітьми, вони самі приходять? – не витримала Таня.

– Ай-я-яй! Танечко, ну хіба можна так із родичами? Ми ж не чужі люди. Подумаєш, склянку. Це ж річ! Річ можна купити нову, а родичі це своє, рідне.

— Гаразд, вибач. Я розлютилася. — винувато вибачилася Таня, збираючи уламки.

— Отож! Що у нас сьогодні на обід? — потираючи руки, спитала сестра.

Наближалися новорічні канікули, і якщо на саму новорічну ніч Тані та Саші вдалося відвернутися від рідні, бо вони забронювали місце у кафе з колегами, то майбутні свята Таню лякали. І не дарма.

Щодня Настя зі своєю родиною стирчала у їхній квартирі. Спершу вони прийшли доїдати те, що залишилося після свята. Потім показати Кирюші мультики на великому екрані. Мовляв, у них телевізор менший, а тут як у кінотеатрі, і дитина зайнята, і батьки відпочивають.

Апофеозом нахабства стало те, що Толік попросив Сашка погуляти з Джері.

– А сам? — здивовано спитав Сашко.

— Там холодно, а я не ті черевики взув. Ну, що тобі складно чи що? — Толік явно не розумів, чим дивне його прохання.

— Толику, Кирил, до столу! — закричала з кухні Настя, наче господарка.

— Е, а ти більше нікого запросити не хочеш? — Таня була вже приголомшена такою зухвалістю.

— То Саня піде з Джеррі гуляти, ти, мабуть, з ним?

Немов на підтвердження абсурдності того, що відбувається, Джеррі задер коротеньку лапку і зробив здорову калюжу.

— Ой, ну як добре, можна й не гуляти, — засміялася Настя, — приберете за ним, а то ми вже їсти сіли, руки помили.

Час минав, а робота все не знаходилася. Таня ледве пережила новорічне свавілля і тепер, перед літніми канікулами, запаслася терпінням, мужністю та валеріанкою.

– Тань, ми наступного тижня до вас не приїдемо, нас друзі на дачу покликали. — з сумом у голосі сказала Настя, але Таня була готова танцювати від таких новин.

– Ну, їдьте, звичайно, відпочиньте, – зробивши сумне обличчя, сказала вона, – а що це ти смажиш? Це стейки?

– Ага, знайшла у тебе в морозилці. Ледве знайшла, до речі, ти ніби їх сховати хотіла. — посміхнулася Настя.

– Ти розумієш, що це для Сашка? Я хотіла нам на річницю влаштувати романтичну вечерю та приготувати його улюблені стейки! – Закричала Таня.

— Ой, час ще є, купіть ще! – відмахнулася Настя.

— Та я вже втомилася поповнювати запаси всього! Їжу, посуд, ганчірки для підлоги! Скільки можна у нас стирчати?

— Ну, ти засмутилася, звичайно, я все розумію… Тихіше, тихіше, заспокойся. Потім поговоримо.

– Не поговоримо! Ідіть! — Таня вихопила з її рук прихватку та щипці. — Геть із нашої квартири!

Настя подивилася на невістку із сумішшю здивування та переляку.

— Чокнута чи що? Хлопчики, ми йдемо! Тітка Таня з котушок злетіла. — вона квапливо позадкувала до виходу.

Весь наступний тиждень Настя насолоджувалася тишею, спокоєм та смачною їжею. Вона готувала Саші різноманітні вечері, вони дивилися вечорами кіно, дістали гарні келихи для ігристого.

— У нас начебто другий медовий період. — замріяно сказала вона чоловікові.

— І не кажи! Без них, безперечно, краще, — погодився Сашко, — Сподіваюся, вони знайдуть роботу.

— Сашко, а навіщо їм шукати роботу? Харчуються вони у нас, на дрібні витрати беруть у батьків. І Кирилу мама все купує. Вони просто добре влаштувалися.

– Думаєш, вони не шукають роботи?

— Гадаю, що ні. Коли вони її шукають, якщо цілими днями зависають в нас?

— Я про це навіть не думав. — роздумливо сказав Сашко.

— Тому що ти зайнятий. Треба їх якось підштовхнути до самостійного життя, інакше ціле літо я з ними не витримаю.

– Але як? Я не хочу їх образити.

— Образити доведеться, вони по-іншому не розуміють, але, на щастя, я вже вигадала, що робити. Ще минулого тижня, коли Настя залізла в морозильну камеру і почала смажити мої стейки.

– І що ж?

– Сімейство твоєї сестри тепер харчується у нас платно, – приголомшила вона благовірного, – борщ двісті гривень.

– Тань, ти що?

– Що почув. Я втомилася ходити магазинами. У мене гаманець не гумовий. Ми не можемо собі дозволити забезпечувати дві сім’ї.

— Що там твоя дружина, вгамувалася? — Настя додзвонилася до брата, щоб розвідати ситуацію.

– Так, все нормально.

– Чудово, скоро зайдемо. – Не дочекавшись відповіді Настя відключилася.

– Їдуть. — Сашко лукаво глянув на жінку.

– Чудово! – посміхнулася вона.

Як завжди, гості з порога одразу попрямували на кухню.

– Що в нас на обід? Ми так зголодніли на дачі, господарі взялися за здоровий спосіб життя, так у них там їсти нічого було! Уявляєш, із їстівного лише банани. Ось ми й сиділи, мов мавпи, на цих бананах.

Усі розсілися за столом і Толик потер долоні. Джеррі ліг у нього в ногах, на випадок, якщо господар випадково впустить щось смачне.

— Що бажаєте? — Тетяна витяглася в струнку, наче професійна офіціантка.

– А що? Навіть вибір є? — радісно спитав Толік.

— Звісно. Ось я вам навіть меню роздрукувала. — Таня простягла їм 3 яскраві сторінки.

– Ого! Чудово! – захопився Кирило.

— Таня, а що це за цифри? Ось тут, дивись, “картопляне пюре з котлетою – 250”. Це вага чи що? Навіщо нам вага, ми ж не перевіряємо. – засміялася Настя.

– Ні, це вартість. Пюре з котлетою 250 гривень за порцію, ось борщ – 200 гривень. Борщ дуже раджу! Я вчора брала дорогий шматок яловичини з розкішною кісткою, пальчики оближете! – Послужливо допомагала вивчати меню Таня.

– Е, ти чого? З нас гроші братимеш чи що? — щелепа Толика відвисла від подиву.

— Так, звичайно, не можу ж я завжди вас безкоштовно годувати. У нас Сашко збирається з роботи йти, шикувати щось нове не одразу вийде, самі розумієте. — Таня співчутливо знизала плечима.

— Сашко, це що, правда? Ти навіщо з роботи йдеш? — перелякано спитала Настя.

— Та я втомився, хочу відпочити. Телевізор свій великий подивлюся, стейки поїм. Як ви хочу! Будемо тепер до вас у гості ходити. – підіграв чоловік.

— Шановні, всі розмови потім, замовляйте, поки гаряче. — перервала його Таня, — Може, я поки що червоної рибки на закуску подам, ковбаски там? Рибна та м’ясна тарілки по 200 гривень. Це взагалі собівартість! Гріх не замовити.

Толик та Настя переглянулись. Настя не витримала перша.

— Ти з дерева впала з рідні гроші тягти? Ми ж безробітні! – Закричала вона.

— Ми також. – коротко відповіла Таня.

— Твій чоловік ще має роботу!

— Так і у твого скоро буде, якщо ви її шукатимете, а не в нас сидітимете. Настя, я серйозно, борщ реально охолоне. — на доказ Таня обняла долонями каструлю і різко обсмикнула руки, — Ні, ще гарячий. Наливаю? На трьох? 600 вийде, – вона потяглася до ополоника.

— Ідемо з цього театру абсурду! — Настя різко підвелася, ледь не впустивши стілець, Джеррі від несподіванки завищав.

Сімейство попливло до виходу.

– Вам це відгукнеться! — прошипіла Настя, перш ніж зачинити за собою двері.

Спочатку Таня побоювалася, що вони швидко все забудуть і повернуться до звичного графіка, але Настя образилася ґрунтовно. Вона розповіла батькам, що невістка «зійшла з розуму».

То з дому їх виганяє, то гроші за їжу вимагає, ніби там ресторан. Таня з Сашком лише посміювалися, коли мати передавала синові ці розмови.

Натомість, через місяць Толік влаштувався на роботу, причому не на будь-яку, а за фахом.

На жаль чи на щастя, сестра перестала водити до них свою сім’ю і відтепер вони зустрічалися на сімейних урочистостях. Все, як і мріяла Таня.

Щоправда, жодної зустрічі не проходило без розповідей про “шалену” невістку та її борщі по 200 гривень. Тані було все одно. Головне, вона знову стала повноправною господаркою свого житла.

Статвте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.