– Таня, де в тебе цукор? – Настя знову копалася в її кухонних ящиках. – Навіщо ти постійно перекладаєш його?

Тетяні порядком набридли ці раптові візити Сашкової сестри. І ще добре, якби вона була одна. Ні, вона тягла за собою всю свою сім’ю – чоловіка Толіка, сина Кирила, та таксу Джеррі.

Ці відвідування завжди завершувалися плачевно. Кирюха носився по квартирі й незмінно що-небудь упускав чи ламав.

Джеррі залишав «подарунки» на килимі, а Толік сидів, уткнувшись у свій смартфон, ігноруючи те, що відбувається навколо.

Таня не раз натякала Саші, що треба якось делікатно пояснити родичам, що їхній будинок – це не прохідний двір, і краще попереджати про візит заздалегідь, або зустрічатися, як усі нормальні сім’ї – на свята.

Але Сашко щоразу м’явся і починав тиснути на жалість.

Річ у тім, що Настя та Толік давно сиділи без роботи. Вони працювали разом в одній фірмі, а після її закриття, настали важкі часи.

Деякий час Толік навіть підробляв таксистом, але дохід був мізерним, а витрати більшими. Тому вони вирішили, що вдома батько потрібніший, і продовжували пошуки роботи.

До Тані вони ходили харчуватися. Майже щодня вони господарювали в її шафах і холодильнику у пошуках їжі. Та Таню обурювало навіть не це.

Річ у тім, що Настя завжди вибирала найвишуканіше і найдорожче. Простий суп із консервів ніхто їсти не хотів. Всі воліли якісний сир, дорогий шоколад, фрукти, а взимку й овочі.

Коли сезонні огірки коштували дорожче за яловичину, Таня купувала один огірок, щоб додати колечко на бутерброд. Настя ж просто брала і хрумтіла цим овочем, щедро посипавши його сіллю.

Те саме відбувалося з першою черешнею та кавунами.

Сестра чоловіка приходила зі своїм сімейством, наче відчувала, що Таня вже придбала щось із нового врожаю.

– Кирило! – Таня закричала, але було вже надто пізно. Він з розбігу стрибнув на диван, подушка відпружила і вдарилася об стіл. Склянка для води впала на підлогу і розбилася.

– Так, Кириле, не рухайся, зараз тітка Таня все прибере! – закричала Настя, – ой, та гаразд тобі, склянка, головне, хлопчик цілий.

– Насте, ці склянки ще тато привозив із Німеччини, їм ціни немає! – гірко сказала Таня.

– А навіщо ти дорогий посуд ставиш, якщо до тебе з дітьми ходять? Я ось у себе вдома все прибрала якомога далі, у шафу, та під замок.

– Може, тому, що ми не запрошуємо нікого з дітьми, вони самі приходять? – не витримала Таня.

– Ай-я-яй! Тетяно, ну хіба можна так із родичами? Ми ж не чужі люди. Подумаєш, склянка. Це ж річ! Річ можна купити нову, а родичі – це своє, рідне.

– Гаразд, вибач. Я розлютилася, – винувато перепросила Таня, збираючи уламки.

– Отож! Що у нас сьогодні на обід? – потираючи руки, спитала вона.

Наближалися новорічні канікули, і якщо на саму новорічну ніч Тані та Саші вдалося відкараскатися від рідні, бо вони забронювали місце у кафе з колегами, то майбутні свята Таню лякали. І не дарма.

Щодня чоловікова сестра зі своєю родиною стирчала у їхній квартирі. Спершу вони прийшли доїдати те, що залишилося після свята.

Потім показати Кирюші мультики на великому екрані. Мовляв, у них телевізор менший, а тут, як у кінотеатрі, і дитина зайнята, і батьки відпочивають.

Апофеозом нахабства стало те, що Толік попросив Сашка погуляти з Джері.

– А сам? – здивовано спитав Сашко.

– Там холодно, а я не ті черевики взув. Ну що тобі складно, чи що? – Толік явно не розумів, чим дивне його прохання.

– Толя, Кіро, до столу! – закричала з кухні Настя, наче господарка.

– Е, а ти більше нікого запросити не хочеш? – Таня була приголомшена такою зухвалістю.

– Та Сашко ж піде з Джеррі гуляти, ти, мабуть, з ним?

Немов на підтвердження абсурдності того, що відбувається, Джеррі задер коротеньку лапку і зробив здорову калюжу.

– Ой, ну як добре, можна й не гуляти, – засміялася Настя, – приберете за ним, а то ми вже їсти сіли, руки помили.

Час минав, а робота все не знаходилася. Таня ледве пережила новорічне свавілля і тепер, перед літніми канікулами, запаслася терпінням, мужністю та валеріанкою.

– Тань, ми наступного тижня до вас не приїдемо, нас друзі на дачу покликали, – з сумом у голосі сказала Настя, але Таня була готова танцювати від таких новин.

– Ну, їдьте, звичайно, відпочиньте, – зробивши сумне обличчя, сказала вона, – а що це ти смажиш? Це стейки?

– Ага, знайшла у тебе в морозилці. Ледве знайшла, до речі, ти ніби їх сховати хотіла, – посміхнулася вона.

– Ти розумієш, що це для Сашка? Я хотіла нам на річницю влаштувати романтичну вечерю та приготувати його улюблені стейки! – Закричала Таня.

– Ой, час ще є, купиш ще! – відмахнулась Настя.

– Та я вже втомилася поповнювати запаси всього! Їди, посуду, ганчірки для підлоги! Скільки можна у нас стирчати?

– Ну, ти засмутилася, звичайно, я все розумію… Тихіше, тихіше, заспокойся. Потім поговоримо.

– Не поговоримо! Ідіть! – Таня вихопила з її рук прихват та щипці, – геть із нашої квартири!

Настя подивилася на невістку із сумішшю здивування та переляку.

– Божевільна, чи що? Сім’я, ми йдемо! Тітка Таня з котушок злетіла, – вона квапливо позадкувала до виходу.

Весь наступний тиждень Настя насолоджувалася тишею, спокоєм та смачною їжею. Вона готувала Саші різноманітні вечері, вони дивилися вечорами кіно, дістали гарні келихи для ігристого.

– У нас начебто другий медовий місяць, – замріяно сказала вона чоловікові.

– І не кажи! Без них, безперечно, краще, – погодився Сашко, – сподіваюся, вони знайдуть роботу.

– Сашко, а навіщо їм шукати роботу? Харчуються вони у нас, на дрібні витрати беруть у батьків. І Кирилу мама все купує. Вони просто добре влаштувалися!

– Думаєш, вони не шукають роботу?

– Гадаю, що ні. Коли вони її шукають, якщо цілими днями у нас зависають?

– Я про це навіть не думав, – розгублено сказав Сашко.

– Тому що ти зайнятий, у тебе своїх справ повно. Треба їх якось підштовхнути до самостійного життя, інакше ціле літо я з ними не витримаю.

– Але як? Я не хочу їх образити.

– Образити доведеться, бо вони по-іншому не розуміють, але, на щастя, я вже вигадала, що робити. Ще минулого тижня, коли Настя залізла в морозильну камеру і почала смажити мої стейки.

– І що ж?

– Сімейство твоєї сестри тепер харчується у нас платно, – приголомшила вона благовірного, – борщ 100 гривень.

– Тань, ти що?

– Що почув. Я втомилася ходити у торгові точки. У мене гаманець не гумовий. Ми не можемо собі дозволити забезпечувати дві сім’ї!

– Що там твоя, остигла? – Настя додзвонювалася до брата, щоб розвідати ситуацію.

– Так, все нормально.

– Чудово, скоро наскочимо. – Не дочекавшись відповіді Настя скинула дзвінок.

– Їдуть, – Сашко лукаво глянув на жінку.

– Чудово! – посміхнулася вона.

Як завжди, гості з порога одразу попрямували на кухню.

– Що в нас на обід? Ми так зголодніли на дачі, господарі взялися за здоровий спосіб життя, так у них там їсти нічого! Уявляєш, із їстівного – лише банани. Ось ми й сиділи, мов мавпи, на цих бананах.

Усі розсілися за столом і Толік потер долоні. Джеррі ліг у нього в ногах, на випадок, якщо господар випадково впустить щось смачне.

– Що бажаєте? – Тетяна витяглася в струнку, наче професійна офіціантка.

– А що? Навіть вибір є? – радісно спитав Толік.

– Звісно. Ось я вам навіть меню видрукувала. – Таня простягла їм три яскраві сторінки.

– Ого! Шикарно! – захопився Кирило.

– Тетяно, а що це за цифри? Ось тут, дивись, “картопляне пюре з котлетою – 90”. Це вага чи що? Навіщо нам вага, ми ж не ревізори, – засміялася Настя.

– Ні, це вартість. Пюре з котлетою – дев’яносто гривень за порцію, а борщ – сто гривень. Борщ дуже раджу!

– Я вчора брала дорогий шматок яловичини з розкішною кісткою, пальчики оближете! – Послужливо допомагала вивчати меню Таня.

– Е, ти чого? З нас гроші братимеш, чи що? – щелепа Толіка відвисла від подиву.

– Так, звичайно, не можу ж я завжди вас безплатно годувати. У нас Сашка збирається з роботи йти, шикувати не маємо права, самі розумієте. – Таня співчутливо знизала плечима.

– Саню, це що, правда? Ти навіщо з роботи йдеш? – перелякано спитала брата Настя.

– Та я втомився, хочу відпочити. Телевізор свій великий подивлюся, стейки поїм. Як ви хочу! Будемо тепер до вас у гості ходити, – підіграв чоловік.

– Коротше, всі розмови потім, замовляйте, поки гаряче, – перервала його Таня, – може, я поки що червоної рибки на закуску подам, ковбаски там? Рибна та м’ясна тарілки по сто гривень. Це взагалі собівартість! Гріх не замовити.

Толік та Настя переглянулись. Настя не витримала першою:

– Ти з дерева впала з рідні гроші тягти? Ми ж безробітні! – Закричала вона.

– Ми також, – коротко відповіла Таня.

– Твій чоловік ще має роботу!

– Так і у твого скоро буде, якщо ви її шукатимете, а не в нас сидітимете. Настя, я серйозно, борщ реально охолоне, – на доказ Таня обняла долонями каструлю і різко обсмикнула руки.

– Ні, ще гарячий. Наливаю? На трьох? Триста гривень вийде, – вона потяглася до ополоника.

– Ходімо з цього театру абсурду! – Настя різко підвелася, ледь не впустивши стілець, Джеррі від несподіванки завищав.

Сімейство попливло до виходу.

– Вам це відгукнеться! – прошипіла вона, перш ніж зачинити за собою двері.

Спочатку Таня побоювалася, що вони швидко все забудуть і повернуться до звичного графіка, але Настя образилася ґрунтовно. Вона розповіла батькам, що невістка «рушила розумом».

То з дому їх виганяє, то гроші за їжу вимагає, ніби там ресторан. Таня з Сашком лише посміювалися, коли мати передавала синові цю розмову.

Натомість через місяць Толік влаштувався на роботу, причому не на будь-яку, а за фахом.

На жаль, чи на щастя, Настя припинила водити до них свою сім’ю і відтепер, вони зустрічалися на сімейних урочистостях. Все, як і мріяла Таня.

Щоправда, жодної зустрічі не проходило без розповідей про шалену невістку, та її борщі по сто гривень. Але Тані було однаково. Головне, що вона знову стала повноправною господаркою свого житла.

А як би ви вчинили з нахабними родичами? Як вам вигадка Тетяни? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.