Михайло вже майже 15 років живе на самоті. Його дружини не ста ло через хво робу. Дітей у них спільних не було. У Марії був син, але він ще в дитинстві потонув у річці.

Жінка так і не змогла пережити цю втра ту, ймовірно, тому вона захво ріла. Самотньо було Михайлу.

Жив він на краю села, звідти більшість жителів давно з’їхало в місто, рідко хто з’являвся в цій частині села, тому Михайло був радий випадковим перехожим, з яким можна було перекинутися парою слів. Голова сільської ради приїжджав до нього

кілька місяців тому і пропонував оформити його в будинок для nрестарілих, але Михайло відмовився. Він давно для себе вирішив, що буде доживати свої останні роки в рідному домі і рідному селі, бо не зможе жити без виду на ліс, без свого двору, свого будинку. Він йому дуже рідний.

Тільки ось одна проблема є, здоров’я вже не дозволяє колоти дрова. А зима все ближче. Чоловік не знав, що робити. Невже він так і замерзне у власному будинку? Не в кого було старому попросити допомоги. Сусідів давно немає навколо, родичів теж немає.

Що ж робити? Сидів дід на лавочці і думав про свою незавидну долю. Несподівано до будинку під’їхала машина, яка була повністю наповнена дровами, які вже були колоті на зручні дощечки.

З машини вийшов молодий хлопець, син голови сільської ради. Андрій вивантажив дрова, склав красиво біля будинку, потім ще вивантажив з машини два великих пакети з продуктами.

Дідусь був у нестямі від радості, запросив молодого хлопця до себе додому, але той відмовився. Світ стає кращим, коли люди роблять добрі справи.

КІНЕЦЬ.