— Доброго ранку, доню, — лагідно промовила свекруха.

— Доброго, — невдоволено мовила Анжела, яка щойно прокинулася.

— Сідай снідати, сирники вже готові, — сказала Алла Вадимівна і вміло робила вигляд, що не помічає невдоволення невістки.

— Ага, дякую. Сніданок саме до речі.

Користуючись нагодою, Анжела вирішила запитати:

— Слухайте, все хотіла спитати, ми вам ще не набридли?

— Чого ти це взяла? Мені у вас, навпаки, добре. Така гарна і дружна родина.

— От саме, як Ви правильно зауважили, у нас родина! Тобто я і Слава. Тільки уявіть собі, що провести час з чоловіком наодинці я вже котрий тиждень не можу. Мабуть, не варто пояснювати чому?

Анжела щиро сподівалася, що Алла Вадимівна зрозуміє її тонкі натяки й зробить правильні висновки.

— Ви на мене не ображайтесь. Ви чудова свекруха, яку ще пошукати треба. Багато подруг мені заздрять. А коли приїжджаєте, то й зовсім позбавляєте мене багатьох клопотів. Але є одне «але»… я хочу бути наодинці зі своїм чоловіком.

— Анжело, донечко, я все розумію. Сама не очікувала, що в квартирі так ремонт затягнеться. Але вони обіцяли найближчим часом упоратися. Залишилося зовсім трохи мене потерпіти.

Це звучало більше як виправдання. Алла Вадимівна справді відчувала за собою провину, бо звалилася на молодих мов сніг на голову.

***

— Алло Вадимівно, якими вітрами Вас занесло до нас? — запитала Анжела, коли побачила на порозі свекруху з валізою.

— Та тут така справа, що двома словами й не розкажеш. Приїхала до вас погостювати на пару тижнів. Ви ж мене не проженете?

— Заходьте, звичайно.

Спочатку Анжела навіть зраділа. Через високу зайнятість на роботі, у неї практично не вистачало часу на домашні клопоти.

Частенько їм зі Славою доводилося харчуватися напівфабрикатами або замовляти готову їжу додому. А тут свекруха готує і сніданки, і обіди, і вечері. А ще й у домі прибирає. Краса!

Але за якийсь час присутність сторонньої людини в домі почала напружувати Анжелу, і вона вирішила серйозно поговорити з чоловіком.

— Славо, тобі не здається, що ремонт твоєї мами затягнувся?

— Таке буває. Ремонт — це взагалі справа непередбачувана.

— Так, але таке відчуття, що ці робітники просто байдикують і тягнуть час. Може, варто подивитися, що там відбувається?

Алла Вадимівна жила в області, у невеликому селищі. Слава не став говорити про ідею перевірити ремонт і сказав, що на вихідних друзі запросили поїхати на дачу.

— А якщо вона з нами захоче поїхати?

— Ти смієшся? Моя мама не настільки безпардонна людина, щоб напрошуватися в гості до чужих людей без запрошення.

Напередодні свекрусі про це повідомили. На диво Анжели, свекруха справді не стала напрошуватися в гості. Однак на душі у дівчини все одно було неспокійно. Переслідувало відчуття, що свекруха точно щось приховує.

— Я відчуваю, що тут щось не так, — говорила вона чоловікові.

— По-моєму, ти себе просто накручуєш. Чи ти думаєш, що робітники вирішили обікрасти мою матір?

— Ні, справа не в цьому.

Коли вони піднімалися на поверх, на диво було дуже чисто. Або прибиральниця настільки ідеально прибирає приміщення, або ремонт тут зовсім ніхто не робить.

Коли Слава вставив ключ у дверний замок, то зрозумів, що двері зачинені зсередини.

— Що? Як таке можливо? — здивувався він.

— Що відбувається? Чому двері не відчиняються?

— Там хтось є.

— Хто?

— Зараз ми це дізнаємося.

Тоді Слава почав голосно стукати в двері.

— Гей, хто там так довбає? Зовсім уже здуріли? — почувся знайомий голос.

— Дашко? — здивувався Слава, коли побачив перед собою сестру.

— Славко? А ви що тут взагалі робите?

— Ремонт приїхали подивитися. А ти що тут робиш?

— Взагалі-то живу і вже не перший день.

— Тобто як? Але мама сказала, що тут іде ремонт.

— Так, справді. Ремонт був. Вона якраз його робила для нас. Для мене і моїх дітей. Власне кажучи, тепер ми тут і живемо.

— Оце так!

— Стривай, ти справді нічого не знав? До речі, чого ми у дверях стоїмо? Проходьте, чаєм напою і заодно поговоримо.

Слава дуже переживав за реакцію дружини.

— Дякую, що не влаштувала скандал, — сказав він їй на зворотному шляху.

— Чесно кажучи, трималася як могла. Якщо чесно, я в шоці від вчинку свекрухи. І подумати не могла, що така порядна жінка здатна на обман!

— Давай не будемо гарячкувати і вислухаємо її, — почав переконувати Слава.

Коли подружжя повернулося, свекруха вже знала про їхню поїздку.

— Ну, як з’їздили до друзів?

— Ти знаєш, мамо… Треба поговорити…

— Добре, обійдемося без комедій. Я знаю, де ви були, і Даша мені все розповіла.

— Як це розуміти, Алло Вадимівно? — втрутилася в розмову Анжела.

— Що я могла вдіяти? Дочка до мене прийшла в сльозах після того, як побачила зраду чоловіка. Сама з двома дітьми, невже я її на вулицю повинна вигнати?

— Ні, але…

— Що «але»? Жити разом? Я, звісно, онуків своїх люблю, але не в тому віці, щоб жити з ними. Там шум і гам, а мені спокій потрібен.

— Добре, але навіщо було брехати про ремонт? — ніяк не вгамовувалася невістка.

— Ніхто й не брехав. Ремонт там дійсно зроблений. Втім, ви й самі все бачили. Тому поки у них вирішується питання з розділом квартири, я поживу у вас. А там купимо мені з тих грошей однокімнатну і буду жити собі на втіху, а Дашка з дітьми в мене.

— Що це означає?

— Це означає, що ще кілька місяців вам доведеться мене потерпіти. Але ви ж не сильно засмутилися? До речі, я тут вам оладок напекла. Ходімо до столу, поки не охололи.

Сказати було нічого. Залишалося сподіватися, що квартирне питання вирішиться якомога швидше.

— Непогано було б ще з колишнього чоловіка твоєї сестри моральну компенсацію отримати, — сказала Анжела, коли залишилася наодинці зі Славою.

— Це ще за що?

— За те, що я свекруху терплю вже котрий місяць.

— Перестань, адвокат сестри обіцяв прискорити процес. І знаходить у цьому плюси. Чуєш, який аромат доноситься з кухні? Мама картоплю смажить.

Так, мабуть, тут вже кожен про своє думає, а правда, як завжди, десь посередині, і у кожного вона своя…