Соромно усвідомлювати, але я, мабуть, слабка людина. Загнав себе в глухий кут і не знаю, як зробити так, щоб усім догодити.

Моя дружина має молодшого брата. Ми з дружиною знайомі зі школи, тож для мене брат дружини завжди був сопливим пацаном. Але це тільки я так вважав. А хлопчик якось зненацька виріс.

У двадцять три роки мій швагер несподівано одружився. А я все вважав його дитиною! Після весілля молодята одразу моментально перейнялися питанням продовження свого славного роду.

Нині у них троє дітей! Погодки. Мені ця сімейка найбільше нагадує той старий мультик про маму мавпу, у якої діти трощили все, до чого могли дістатися.

Коли вже народилася третя дитина, у них раптом з’явилася традиція! Брат дружини, з усією своєю родиною, тепер щовихідних приїжджає до нас у гості.

Це просто лютий жах! Ось як це зазвичай виглядає збоку. Вони приїжджають, батьки вітаються, плюхаються на диван і старанно починають вдавати, що їх тут більше немає.

Дружина швагра забивається в найдальший кут і просто сидить там із завислим обличчям і складеними на колінах руками. Швагро ще якось намагається побудувати розмову, але не дуже наполегливо. Здебільшого також може просто мовчки сидіти.

А ми з дружиною змушені гасати по всій квартирі і намагатися її хоч якось зберегти. Ви собі не уявляєте, як непросто встежити за трьома пацанами, щоби ніхто з них нічого не розбив, не зламав і сам не поранився.

Діти абсолютно некеровані. Носяться мало не по стінах. Шпалери, до речі, теж нам вже давно розмалювали і навіть в одному місці порвали.

Приїжджають вони зазвичай на цілий день. Тобто ми їх ще годувати повинні. А там також не без претензій. Це діти не їдять, це не можна, на це алергія, а це вони не люблять.

В нас син школяр. Спочатку він якось намагався за своїми іграшками стежити. Мабуть, також зрозумів, що з цією стихією марно боротися і просто змирився.

Тепер наш син намагається просто у вихідні вдома не з’являтися. У нього гурток, а потім він вважає за краще гуляти з друзями. Це краще, ніж брати участь у таких сімейних посиденьках. Тут і сказати нема чого – я його розумію.

Куди ховаються наші два коти, я навіть не знаю. Вони вже давно зрозуміли, що повинні рятувати себе самі, інакше на них живого місця не залишиться.

Після таких гостей надвечір у нас залишається розгромлена квартира, зашугані коти і ми з дружиною на нервах.

Я терпів це скільки міг. Багато разів казав дружині, щоб пояснила братові, що ми не зобов’язані витрачати свої вихідні на нагляд за його дітьми. Але у дружини лише одне виправдання – незручно, що вони про нас подумають.

Коли наша дитина була маленькою, я завжди намагався дружині допомагати, з роботи мчав додому. А тут я змушений брати підробіток на вихідні, аби в цьому пеклі не проводити день.

Для сім’ї щодо фінансів – суцільна вигода. Переробка на роботі виливається в хорошу грошову надбавку. Однак коли ввечері я приходжу додому, то на мене чекає скандал.

Дружина зла і знервована, зривається на мене з приводу і без. Її вже чужі діти вибесіти встигли, а страждаю – то я. Адже на дітей сварити не можна, а на чоловіка – запросто.

Виходить, що весь тиждень ми практично не бачимося з дружиною через те, що обидва працюємо, а у вихідні лаємося. Не дуже приємне сімейне життя.

А найгірше у цій ситуації, що ми сваримося, по суті, через чужих людей! Якщо прибрати сімейку швагра з нашого життя, то у нас приводів для сварок ніяких немає. Але дружина наполегливо цього не помічає. Вона продовжує сама запрошувати брата в гості з усім сімейством, сподіваючись, що він відмовиться. Так і каже, що це «елементарна ввічливість».

Я вважаю, що я не так багато і прошу. Просто спокійних вихідних без чужих дітей.

Думаю, що незабаром моє терпіння лусне, і я сам поясню швагру, що так жити не можна. Вижену його з нашого будинку разом із сімейством. Дружина, безперечно, образиться, але мені втрачати вже нічого.

КІНЕЦЬ.