— Зло бере і так, якщо чесно. Та ще й колишня свекруха мені свербить постійно, що це я така невдачлива, просто талісман нещасть, – засмучена Валентина.

— Шкодуєш про розлучення?

— Та начебто й не шкодую, але як подивлюся, колишній зараз просто в шоколаді, а в мене все геть з рук погано. Куди не кинь, скрізь дуля з маком, – зізнається молода жінка.

– Як згадаю своє життя заміжньою, так здригнуся. Начебто й нема про що шкодувати. Але чому ж тепер все так?

Валентині 35 років, заміж виходила 9 років тому, чотири роки в розлученні. Відверто кажучи, жили вони з колишнім чоловіком погано: ніяк не могли вибратися зі спадкової однокімнатної квартири Валентини, чоловік то працював, то перебував у пошуку.

Та й коли працював, то заробляв такі копійки, яких ледве вистачало на те, щоб звести кінці з кінцями.

Віриш, у декреті рахувала копійки, що залишилися в гаманці до зарплати, і прокладки у ванній, чи вистачить мені чи як… По-старому, чим доведеться?

Соромно про таке говорити, але просто було дуже тяжко, – згадує Валентина. – Яке квартиру побільше купити, яке на море дитину вивезти! Вижити б, ось що було в нас.

Чоловік, загалом, до весілля непогано заробляв, навіть машину собі примудрився купити, одягався досить добре, подарунки Валентині дарував дуже непогані. Отже, вважає жінка, кошти в нього були. І сам весь був гарний, доглянутий.

А ось потім якось знітився. Одного чудового дня Валентина йому повідомила радісну звістку, що у них скоро буде малюк, а чоловік виклав у відповідь свою «радість» – його звільнили. І нову роботу шукав майже до самого декрету дружини, зрідка виходячи на якісь смішні разові підробітки.

— Не було грошей зайвих узагалі, речі доньці купувала тільки після того, як декретні виплатили. Жодної дрібнички до цього не придбала. Та й що я там купила? Майже все віддала двоюрідна сестра. Тільки на виписку нове було, та в поліклініку показатися, – згадує Валентина.

– При цьому від чоловіка постійно чула: «А що, ми голодуємо чи що? Ну в тебе ж є дохід. Зараз важко, але потім я на ноги встану, зараз важко з роботою». Так а коли з роботою було легко? Кого чекали крісла начальника в кожному підворітті?

Свекруха кидалася сина захищати, мовляв, він не винен, що його змусили піти з колишньої роботи. Дах у вас над головою є ж, нічого, все налагодиться. Але були у Валентини й інші претензії до колишнього: диван він зайняв із самого приходу з роботи і практично до ранку.

— Ні з дитиною допомогти, ні по дому. Дратувало страшенно. Відмовка була зате шикарна: «Я з роботи, я втомився». А що тієї роботи? Через півроку і звідти сам пішов через конфлікт із шефом. Не сподобалося йому, бачиш, накричали на нього, – злиться жінка.

– І знову вдома сидів три місяці, а потім на такі копійки пішов, що згадувати соромно. Мама моя з пенсії нам намагалася допомагати, ганьба ж. Ганьба!

Обстановка в сім’ї була напружена до межі. На пропозицію Валі їй вийти з декрету, поки з чергової роботи він не полетів, чоловік відповідав гордою відмовою: «Ти мене біля плити з кашею не поставиш».

Зрештою, коли вона змогла відправити доньку до садочка, Валя зітхнула з полегшенням і надією, через кілька місяців отримала підвищення, з донькою допомагала мама, трохи вільніше стало з коштами, як чоловік знову звільнився.

Тоді вже Валя й не витримала: подала на розлучення, чоловіка відправила до мами. Перший рік у житті Валентини все справді складалося вдало: і обновок накупила собі та дитині, і на море дівчинку звозила. На свої, бо аліментів колишній чоловік платив загалом якісь копійки.

Жінка ходила горда і спокійна, навіть зав’язала стосунки з чоловіком. А потім у неї все якось пішло в протилежний бік. Спочатку захворіла мама і не змогла більше сидіти з онукою, коли та хворіла. Потім на роботі змінилася команда, новий начальник провів оптимізацію і посаду Валентини скоротили.

— Я на вулиці не залишилася, але перевели мене знову в рядові, – похмуро жартує Валя.

– Природно, у грошах втратила сильно. Ну, думала, не біда. Буду шукати роботу. Але довго взагалі нічого не могла підібрати, а коли перейшла на нове місце, то не все так райдужно виявилося, як обіцяли. Краще б на колишніх умовах працювала.

На новому місці до Валентини тут же почали чіплятися, шукати промахи, крім того, там була ціла система штрафів. Поскаржитися б і можна було, та тільки тоді точно – тільки звільнятися, працювати не дадуть. У підсумку все одно скоротили, і жінка зараз просто працює там, куди вдалося влаштуватися: не за фахом, далеченько і за дуже скромні гроші.

— Мама хворіє, донька в школі, постійно рвуся, щоб її забрати, вічно щось придумую. Як казала колишня свекруха, добре хоч дах є над головою. Із чоловіком своїм я розлучилася, кому потрібні чужі проблеми? У самої після пандемії, яка і мене зачепила, є проблеми зі здоров’ям. А на нормальне лікування потрібні нормальні гроші, – перераховує Валентина.

— Просто чорна смуга, Валь, налагодиться все…

— Та коли? Я втомилася вже. Зате раптом поступово від чоловіка почали приходити аліменти доволі непогані, а потім уже й свекруха колишня мене носом тицьнула, мовляв, якого чоловіка я через дурість свою втратила, якого турботливого батька я позбавила її онуку…

— А що, там справді все так шоколадно в нього? – цікавиться подруга.

— Судячи з усього, так. Я в його соцмережі залізла, він одружився, виявляється, на медовий місяць кудись за кордон моталися, пів року тому у нього син зʼявився, то в колишнього вся сторінка з цим малям: ось син те, ось син се! І свекруха ще хвалиться весь час, – відповідає Валентина з досадою.

— Йому, звичайно, на нову роботу родичі моєї нової невістки допомогли влаштуватися, – каже мама колишнього чоловіка, з якою Валя стосунки все ж підтримує через доньку.

– Але в нього просто кар’єра в гору пішла, розцвів мужик. А вже невістка ним не нахвалиться. Поспішила ти, Валя, дочку свою знедолила, можна сказати.

— А то ви не пам’ятаєте, як ми жили, – зло обірвала мати колишнього Валентина.

– Як син ваш місяцями на дивані лежав і нічого не хотів!

— З тобою не хотів, – уїдливо обірвала її колишня свекруха.

– А з новою дружиною захотів. І до сина він чудово ставиться, і Ганнуся ним задоволена.

Я дійшла висновку, що це ти – тридцять три нещастя. Не мотивувала його, пригнічувала, от і не ладилося нічого в нього. І потім, нікому тобі стало свою негативну енергію передавати і що? У самої справи під хвіст коту покотилися. Ти б чи що до бабки якоїсь сходила…

— І послала б до біса колишню свекруху, але хто з донькою буде сидіти, якщо що, – зітхає Валентина.

– Мама зовсім ніяка, їй самій до себе. У бабок я, звісно, не вірю, але…

Справи справді йдуть саме так. Для моєї доньки батько нікчемний, аліменти тільки зараз платить і вони підтримують нас, а для другої сім’ї – ідеальний чоловік і батько. Чому так?

Свекруха має рацію і це я просто така, приношу собі й тим, хто поруч, одні невдачі?

КІНЕЦЬ.