Мені 43, дружині 42. Ми разом 13 років, із них 11 у шлюбі. Нашій дитині 10. Це мій другий шлюб, а для неї — перший. Мій попередній був затьмарений ранньою незрілістю та емоціями.

Наш із дружиною союз був пронизаний сильними почуттями. Уперше в житті ми обоє відчували та передбачали одне одного, були, як то кажуть, на одній хвилі.

Дружина — красива, хазяйновита, вірна. Але після появи у нашій родині дитини вона повністю занурилася в материнство та сімейний побут. Я всіляко допомагав їй, але з часом почав відчувати емоційний голод.

Шість років тому, коли мені було 37, у моєму житті з’явилася 30-річна коханка. Хоча кохання до дружини не згасло, це спілкування тривало близько пів року. Дружина дізналася про це від знайомих. Був гучний скандал, але вона не захотіла руйнувати шлюб.

Для неї це був сильний удар, що змінив її поведінку: спілкування стало холоднішим, а наша близькість — меншою.

Я почав спілкуватися по роботі з незаміжньою дівчиною. Між нами виник потяг, і ми непомітно для самих себе закохалися. Я не знав, що робити. Сім’ю я втрачати не хотів, але й потяг був дуже сильним. Це тривало рівно рік.

Дружина втрутилася, влаштувавши тотальний контроль: читала мої листування, дзвонила на роботу, писала коханці. Це спричинило зниження її значущості для мене та викликало злість через втручання в мої справи. Коханка придушила свої почуття та поступово припинила спілкування. Я мучився довше.

Через необґрунтовану гординю я з’їхав на орендовану квартиру. Як мені здавалося — «на зло дружині». За кілька місяців у мене з’явилися стосунки з розлученою дівчиною, але через три місяці я їх сам припинив. Дружина й про це дізналася, але вже не втручалася. Просто просила їх припинити.

На орендованій квартирі я прожив 2,5 року. Жив один, бо не хотілося ні з ким ділити побут. Дружина неодноразово просила повернутися, але я боявся «психологічної поразки» перед нею. Хоча вже відчував, що мене до неї тягне.

Я часто навідувався до них, допомагав у всьому, возив її з дитиною у справах. Дружина перестала «тиснути», і мій потяг до неї почав зростати.

На тлі цих життєвих перипетій у мене виникли й фінансові проблеми. Начитавшись «мудрих» психологічних порад, я вирішив «піти на дистанцію».

Поїхав на пів року в робоче відрядження, щоб відновити фінансову прогалину, а також, щоб усі забули про негатив, і я міг спокійно повернутися до сім’ї.

Після повернення я наважився поговорити з дружиною, сказавши, що повністю змінився. Але у відповідь почув, що її почуття до мене згасли.

Вона не хоче більше жити разом і сприймає мене як «просто родича», запропонувавши залишитися друзями. При цьому вона сказала, що розлучатися поки не хоче, оскільки нових стосунків не планує і їй комфортно жити самій.

Тут я зробив помилку, почав намагатися достукатися до неї зі своїми почуттями, завалив її своєю увагою і провалив свою значимість. Вона стала більш відчуженою, спілкувалася нейтрально, перестала сама дзвонити і писати, відповідала не одразу, вчинки знецінювала, кроків у мій бік не робила, квіти і подарунки приймала з черговим «дякую».

Близькості ні фізичної, ні емоційної ніякої вже давно не було, їй неприємні навіть дотики з натяком на взаємини. Остання близькість у нас була два роки тому.

Також я випадково дізнався, що три роки тому в компанії подруг дружина познайомилася з чоловіком, який старший за неї на 5 років, із далекого міста і щодня з ранку до ночі листується з ним, іноді телефонує.

На мої запитання вона заявила, що мені не повинно бути жодного діла до цього, між ними нічого не було і немає, це «просто друг», і попросила не лізти в її особистий простір. Чоловік одружений, у нього двоє дітей.

Бачилися вони всього раз на початку знайомства, оскільки він живе далеко і більше не приїжджав. Кілька разів я випадково побачив фрагменти листування, там вони спілкувалися нейтрально, але ділилися один з одним подробицями свого щоденного життя.

Листування дружина ретельно видаляє, телефон ховає, інформація у спливаючих повідомленнях прихована.

Раніше вони були друзями в соцмережах, зараз один одного видалили, але листування триває і в месенджерах, і в соцмережах. У мене складається враження, що емоційно він зайняв місце в її голові. Яке в них насправді спілкування – я не знаю, питати в дружини марно, але мене це гризе, бо відчуваю себе або запасним варіантом, або «валізою без ручки».

Та й узагалі неприємно, коли дружина активно листується з іншим чоловіком, а мені може написати лише раз за кілька днів. Зараз я знову поїхав у довге відрядження, дружина телефонує або пише тільки з нагальних питань, зрідка може написати чергове «як справи». Я щодня дзвоню дитині, періодично трубку бере вона.

Спілкування нейтрально-тепле, особливого інтересу вона не проявляє, позіхає під час розмови, але зрідка буває навпаки – розпитує про новини та зміни в моєму житті. Нещодавно кілька днів її ігнорував, і вона висунула претензії – чому я дзвоню тільки синові, і не хочу спілкуватися з нею, і сказала, що так у нас справа дійде до швидкого розлучення. Я перебуваю в слабкій позиції, бо боюся її втратити.

Навесні ми всі разом їздили в санаторій, а також здійснювали недільні поїздки в парки відпочинку і розваг. Однак наближатися до себе вона не дає, каже, що ми просто дружимо, як подружжя, що розлучилося, і батьки дитини.

На мої спроби зблизитися вона відповідає – нехай усе йде так, як іде. Я запропонував на майбутній рік знову з’їздити до моря або в гори в санаторій, вона не проти, але мені не зрозуміло – планує вона якесь спільне майбутнє чи ні.

Під час останньої розмови «відверто» вона сказала, що, можливо, «в старості» ми колись і будемо разом, але зараз такої перспективи вона не бачить, оскільки не може забути мої проступки і свої безсонні ночі в сльозах.

Так само вона вважає, що «люди не змінюються» (у цьому їй підспівує розлучена подруга, від якої чоловік пішов жити до коханки і безуспішно спробував повернутися).

Гроші вона від мене приймає тільки на дитину, на себе може прийняти з формулюванням «у борг», і то якщо наполягаю або вони їй терміново потрібні. Фінансово вона майже незалежна, є заробіток і допомагають батьки.

Я її дуже люблю, після всіх подій я зрозумів, якою мені дорогою є сім’я і який я був дурень, що не цінував найдорожче.

Основні мої помилки – обман (дружина не терпить брехні), зрада, лінь (потрібно було працювати над стосунками, а не пускати їх на вільний потік), фінансовий провал і сильний емоційний удар по дружині.

Хоча, до речі – на запитання про спілкування з іншим чоловіком дружина теж періодично бреше, каже, що «нікому зараз не писала, просто читала стрічку новин», хоча я бачив листування.

Я перестав порушувати цю тему, оскільки вона починає злитися, і думаю, що відторгнення мене в дружини може зростати від того, що вона змушена обманювати, хоча сама не терпить цього.

Я почав працювати над собою, став активнішим, ходжу до спортзалу, кинув палити (коли ми жили разом – я не палив – дружина проти), майже закрив фінансові проломи, мені запропонували після закінчення відрядження перехід на вищу посаду.

Єдине, що поки не вдалося, – це позбутися нервових переживань, стеження в соцмережах, нав’язливих думок. Знаю, що потрібно заглушити свої почуття, щоб почати спілкуватися хоча б на рівних, але поки ніяк не виходить.

Ми дуже багато пройшли з дружиною разом, були дуже щасливі, і я не бачу іншої сім’ї для себе, не можу навіть дивитися на інших жінок.

Порадьте – чи є шанс почати з дружиною нові стосунки і що для цього потрібно робити?

І чи виправдані мої побоювання, що за півроку мого поточного відрядження дружина може остаточно віддалитися, хоча зараз поки ще спілкується?

Заздалегідь вдячний!

***

Ось такою історією поділився анонімний читач!