Прожили ми із чоловіком 26 років, знайомі 30 років. Сина виховали, йому 25 років. Дуже ще діток хотіли, але бог не дав. Хоча були спроби, і не одна. Востаннє лікарі сказали, що мій запас вичерпано. Якщо і що робити, тільки з донорською яйцеклітиною. Навіщо я це розповідаю? Мріяли ми про дитину.

Тут мій чоловік трохи більше року тому, бачу, зовсім віддалився. Близькість дуже рідкісною стала, та й дратівливий по дрібницях. Щосуботи він часто з друзями випивав. Як виявилося, не лише із приятелями. Та й зустрів молоде дівчисько, на 25 років молодше за нього. Між “справою” розповіді вів, що дружину, мовляв, любить, доньку хоче. А вона йому, мовляв, я народжу нам.

І зовсім дах знесло в нього. Якось напився і каже мені: вибач, люблю тебе, але там я потрібний. Де там, кому? Сама розумієш, пристрасті вже не маємо, а там дитина і тіло молоде. Я в шоці. А в цього «тіла молодого» вже донька мала 4 роки від першого шлюбу. І Еміратами покаталося тіло. Усього не напишеш, звичайно…

Після сама не знаю як жила. З’їхала я. Пів року як уві сні жила. У цієї дівчини-жінки стався зрив та вона брехала спочатку, що все добре. Вчепилася вона добряче так за мого чоловіка.

Чоловік прийшов за пів року. Вибач, люблю, все усвідомив і т.д. Я пробачила. Думала, чи зможемо роботу над помилками зробити. Будемо щасливі, але не склалося. Через час, місяць десь: «Пробач там хімія, пристрасть. І вона знову чекає дитину. І тебе кохаю і її кохаю. Але по-різному».

Я навіть намагалася по-сучасному подивитися, думала, чи зможу ділити коханого. Запитала тільки: «Чи зможеш двох щасливими зробити?». Не зміг.

Вона народила місяць тому. У мене порожньо у грудях. Все вигоріло. Він радісний, що з’явилася дочка. Сам сказав мені про це. Я хотіла б щиро порадіти за нього. Але не можу.

А вона брехлива підла лицемірка, що прикидається бідненькою та нещасною. Не той випадок, коли полюбив і відпусти. Бог все бачить. Тільки мені вже не потрібен цей чоловік, який колись був рідним та близьким. Дуже шкода.

КІНЕЦЬ.