Мене звати Галина, і недавно в моєму житті сталася важлива подія – мій єдиний син Тарас одружився.

Я щиро радіда за сина, але радість моя тривала не довго Зараз замість радості я відчуваю суцільне розчарування та тривогу.

І справа не в Тарасові – він чудовий чоловік. Проблема в його дружині, Ані.

Не подумайте, я не хочу бути тією свекрухою, яка постійно критикує і втручається. Я щиро бажаю їм щастя.

Але коли я бачу, що відбувається у них вдома, я не можу стримати свого обурення!
Аня, моя новоспечена невістка, – дівчина симпатична, розумна, весела, але вона зовсім не вміє вести господарство! Її кулінарні здібності – це нуль без палички.

Ну як можна створювати сім’ю, не вміючи навіть приготувати нормальний обід?

Спочатку я подумала, що це тимчасове. Мовляв, молода, невміла, та з часом навчиться. Та минуло вже кілька місяців, а ситуація тільки гіршає.

Щоразу, коли я приходжу до них у гості, холодильник майже порожній: кілька яєць, банка кетчупу та пачка соку – ось і вся “заначка”.

Ну хіба так можна? Мій син працює цілий день, приходить втомлений, і що він їсть? Сухі бутерброди або замовляє піцу. Це ж не життя, це якийсь жах!

Я намагалася поговорити з Анею делікатно. Запитала, чи не потрібна їй допомога з рецептами, чи хоче вона навчитися готувати.

Але вона лише сміється й каже:

“Ой, Галино Іванівно, Тарас і сам може щось собі приготувати, він же не маленький”.

Ну як це так? Я розумію, що мій син – дорослий чоловік, але жінка повинна створювати домашній затишок, піклуватися про сім’ю. Хіба ні?

Коли я зрозуміла, що розмови не допомагають, вирішила діяти інакше.

Тепер я щодня заходжу до них додому. Кажу, що просто допоможу з прибиранням або принесу щось смачненьке. Насправді ж я перевіряю, як вони живуть. Звісно, намагаюся не показувати свого невдоволення, але це складно.
Наприклад, нещодавно я відкрила їхній кухонний шафу, а там – пачка гречки, прострочені макарони та якісь спеції.

Я питаю:

“Аня, що ти збираєшся сьогодні готувати?”

Вона лише посміхнулася:

“Ще не вирішила, можливо, замовимо щось”.

Замовимо?! У моїй молодості це б навіть уявити було важко! Я працювала, виховувала сина, встигала готувати триразове харчування, пекти пиріжки, мити підлогу, і ніколи не скаржилася.

А тут молода дівчина, яка сидить вдома, не може хоча б суп зварити!

І знаєте, що мене найбільше зачіпає? Тарас мовчить. Він, звісно, намагається мене заспокоїти, каже, що все добре, що їм так зручно.

Але я бачу, як він схуд за останній місяць! Очевидно, що йому не вистачає нормальної їжі.

А ще мене тривожить, що в їхньому домі немає тієї “домашньої” атмосфери, яку я завжди створювала для своєї сім’ї.

У квартирі постійний безлад, речі розкидані, пил на меблях. Я вже мовчу про вікна, які не мили, мабуть, з весни.

І ось так кожного дня я ходжу до них, намагаючись хоч трохи привести все до ладу.

Приношу з собою їжу, яку готую вдома, накладаю сину в контейнер і кажу:

“Це тобі на роботу”.

Іноді допомагаю прати, витираю пил, навіть підказую Ані, як правильно щось зробити. Але вона все одно не сприймає це всерйоз. Її легковажність просто виводить мене з себе.

Я розумію, що це їхня сім’я, і, можливо, я занадто втручаюся. Але хіба я можу сидіти склавши руки, коли бачу, що мій син живе у таких умовах?

Мені хочеться, щоб у них все було добре, щоб їхній дім був затишним, а шлюб – міцним. Але як цього досягти, якщо Аня не змінить свого ставлення до господарства?

Розумію, що, можливо, треба дати їм трохи більше свободи, не нав’язувати своєї допомоги. Але як перестати турбуватися про свого єдиного сина? Що як вони просто не впораються?

Ось такі в мене думки і переживання. Чесно кажучи, я вже не знаю, як діяти і сподіваюсь на поради читачів цього сайту.

Джерело