Щовечора, ставлячи на стіл тарілку з вечерею, я почувалася учасницею кулінарного шоу, де журі ніколи не було задоволене.

Мій чоловік, Олексій, незмінно знаходив привід для критики: “Це занадто солено”, “А ось мама робила не так…”. Його слова змушували мене почуватися безпорадною.

“Але ж ти вчора казав, що любиш смажену картоплю. Чому ж сьогодні вона тобі не до смаку?” — намагалася я справдитися одного разу.

“Моя мама робила все інакше: картопля завжди виходила ідеальною,” – відповідав він, ледь торкаючись їжі.

Мій терпець у результаті урвався, і я вирішила діяти. Я подзвонила своїй свекрусі, Олені Петрівні, і попросила її на тиждень взяти на себе роль кухаря в нашому домі.

Вона погодилася, пообіцявши не видавати нашого плану синові. Наступного дня, коли Олексій повернувся з роботи, на столі на нього чекала тарілка з його улюбленими котлетами та пюре. “Знову не те,” – пирхнув він після першого ж шматочка.

Так тривало весь тиждень, і щоразу його реакція була однаковою. Восьмий день настав як судний. Я запросила Олену Петрівну до нас на вечерю.

Поки я готувала, вона сиділа на кухні та спостерігала за мною. Того вечора я приготувала страви, які вона готувала цілий тиждень. Ми сіли до столу.

“Синку, напевно, ти сумував за маминою їжею. Сподіваюся, цього тижня ти наївся вдосталь?” — несподівано для всіх сказала Олена Петрівна. Олексій зупинився з вилкою у повітрі.

“Мам, але це ж Катя готувала …” – його погляд ковзнув від мене до свекрухи і назад.

“Ти що хочеш сказати, що весь тиждень це були твої страви?” “Так, любий. Весь тиждень ти їв те, що готувала я. І тільки сьогодні Катя взяла справу в свої руки,” – м’яко відповіла Олена Петрівна.

Як він почервонів! Тоді я відчула, що мені більше не доведеться боротися за своє місце біля плити.

КІНЕЦЬ.