Коли в суботу донька привезла мені два величезні пакети з продуктами, усі сусіди заздрили, мовляв, які хороші в тебе діти. Я на пенсії, мені 64 роки, і допомога мені справді не завадить, але не все так просто.

Донька заїхала, щоб гроші віддати, які зичила у мене, а заодно і продуктів привезла. Знову пів магазину скупили: і лосось, і індичка, і фруктів кілька видів. Сир, масло, копченості, цукерки шоколадні, торт: «Це вам!». І дві тисячі гривень віддала, зять зарплату отримав.

Моїй доньці Світлані тридцять два, вона заміжня, живе з чоловіком окремо, квартиру вони знімають. Нещодавно Світлана подарувала мені внучку. Живуть в загальному непогано.

Тільки ось зять у мене зовсім не вміє рахувати гроші. Дочка в цьому відношенні значно серйозніша. Їм гроші треба збирати на житло, а вони їх витрачають на різні непотрібні дрібниці. Скільки разів я їм говорила, щоб не привозили мені стільки всього, але вони і слухати не стали, і ось кожен місяць таке.

Як зять отримає зарплату, вони приїжджають, забивають нам холодильник, та не просто аби чим, а делікатесами. Все найкраще, найдорожче. Гроші теж дають, мовляв, візьміть, купите те, що треба.

На початку місяця смітять грошима, купують телятину парну і трюфеля, по ресторанах ходять, хапають в магазинах десяті за рахунком штани або кросівки. А за тиждень до зарплати у них буквально їсти нічого! Дзвонять нам, щоб ми їм позичили до зарплати.

Я їй весь час кажу – ось якби ти правильно розпоряджалася грошима з самого початку місяця, то такої б ситуації б не виникло. Донька погоджується зі мною, мовляв, «Так-так, мамочко, я все зрозуміла!» – а на наступний місяць все спочатку.

Все це тим більше дивно, що зарплату зять отримує дуже велику, плюс ті доплати, які отримує донька на дитину. На місяць виходить більш ніж солідна сума, навіть з огляду на, що кожен місяць вони платять орендну плату за квартиру.

На двох дорослих осіб і дитину грошей цілком достатньо, але дочка з зятем не справляються, не можуть витрачати їх рівномірно. Тут вже навіть питання не в тому, щоб відкладати, про те й мови немає. Хоч би розподілили зарплату так, щоб до кінця місяця вистачило. Елементарно, начебто, але не виходить.

Світлана стверджує, що це чоловік винен: отримавши гроші, він їде в магазин, і повертається звідти обвішаний пакетами.

Питаю, куди гроші поділися, вони тільки руками розводять! Суміш, кажуть, і підгузники купили. Я кажу, і скільки це коштує на місяць? А решта де? Кліпають очима, і покупок великих не видно.

І так щомісяця я змушена відкладати щось з пенсії, бо точно знаю, що числа двадцятого донька приїде зичити у мене гроші. А як не дати – у них же маленька дитина. Сваха не допомагає, вона одна, до того ж старша за нас, на пенсії давно.

До того ж вона частіше з дитиною сидить, коли молодим треба в магазин, наприклад. Ми з чоловіком багатші за неї. Все-таки дві пенсії, плюс чоловік підробляє час від часу. Ну, у нас вже чергових кілька тисяч в будинку лежить – для Світлани. На початку місяця вони її нам повертають, а то так ще гроші сунуть, в кінці місяця знову просять у борг.

Уже сто разів їм говорила, що не треба мені ніякої допомоги! Для мене б найкраща допомога була – якби вони самі твердо стояли на ногах. Жили б за можливостями, відкладали на майбутнє, як всі розумні люди, тим більше з їх доходами це цілком реально. І не просили б грошей у нас з батьком.

КІНЕЦЬ.