Я одружений вже 11 років, є донька. Із дружиною немає емоційного контакту, зовсім. Вона віруюча, воцерковлена та всі її думки про Бога.

Дружина відповідальна, гарна господиня, мати і дружина, але все це вона робить автоматично, щоб догодити найвищим силам. Але я вже не витримую цього стану, її розважливості та холоду у стосунках.

Дружина одягається, як монахиня. Щойно щось сталося, вона одразу біжить на пораду з батюшкою, а моєї думки й не питає.

Мене це дуже ображає. Вона не питає, як у мене справи, що я відчуваю та переживаю. Я все це намагаюся робити для неї, але все в порожнечу.

Дружина може тільки сказати, що я мало заробляю або мало допомагаю по дому, адже вона не встигає сама робити. Я одного разу сказав, що замість того, щоб більшу частину часу перебувати в церкві, треба приділяти час чоловікові та дочці, сім’ї.

Замість розуміння, я почув цілу проповідь, що я безбожник, що такі, як я винні у всьому, що зараз відбувається у нашій країні, що я просто зобов’язаний йти та захищати її!

Дружина запропонувала піти до батюшки, щоб він мені це пояснив. Звичайно йти не збираюся до батюшки. Мені навіть на роботі нема чого сказати про своє життя, коли колеги перекидаються фразами про сімейний побут.

Соромно сказати всю правду. Залишається чи терпіти, чи розлучатися. Тим більше, що для доньки я не авторитет, вона з матір’ю теж ходить регулярно до церкви.

КІНЕЦЬ.