Мені 30, чоловікові 33 роки. Разом 4 роки, є маленька дочка, їй 1 рік. З чоловіком завжди були хороші романтичні стосунки, ні сварок, ні скандалів, усі вважали нас чудовою родиною. Якщо були розбіжності, завжди вирішували розмовою чи хтось йшов на поступки.

Щодня дякувала долі, за прекрасного чоловіка. Але 1,5 роки тому, коли була чекала дитину, він вперше зрадив. У мене шок, істерик не влаштовувала, тільки розмову, що таке ставлення до себе не потерплю, просив пробачення і водночас продовжував спілкування з жінкою, холодне ставлення до мене, зате листування та зустріч з нею.

Загалом, заглиблюватися в подробиці не буду факт є факт. Свої почуття теж не описуватиму. Я ніколи не вмовляла і не пропонувала залишитися зі мною, не маніпулювала дитиною, дала собі час і просто поспостерігала на таке ставлення до мене і зрозуміла його життя його почуття, як хоче так і робить, що після всього що можу зберегти тільки батьківські стосунки, а між нами нічого не може бути.

Проте після того, як він мав стосунки з іншою, я не зможу бути з ним. Нехай по-дитячому це звучить, але навіть поцілунок не можу собі уявити. Так от, за цей час, я нікому не говорила про все, що відбувається у мене в сім’ї, і всі думають, принаймні з боку моїх друзів та родичів, що у нас все гаразд.

Не вмію я скаржитися і виносити сварки з родини, обговорювати і мусолити такі теми. На розлучення не бігла подавати, вважаю, він зруйнував сім’ю, йому і цим і займатися, своїми руками я не позбавлятиму дитину сім’ї. Після появи донечки навіть трохи раніше почав просити прощення, щоб пробачила, і зберегти сім’ю.

А я й так взагалі зберігаю її, і навіть клімат у сім’ї підтримую ні скандалів, ні з’ясувань, нормально спілкуюся, ніхто не знає нічого, тато він хороший. Донечка здорова, вродлива, весела, любить нас. Єдине, що я не можу бути з ним.

Він намагається зберегти сім’ю і хоче повноцінних відносин. А я ось не можу, і час уже минув, і розумію, що ні. Так само розумію, що довго такі стосунки не протримаються, і так прикро мені, що не можу через усе це переступити, і розумію, що після зради не зможуть бути такі теплі, ніжні стосунки, де були кохання та повага, як раніше.

І мені так важливо, щоб у донечки була повна родина. І на вигляд у нас так і є нібито все добре, але не можу я перебороти себе і розпочати повноцінні стосунки. Не знаю, чи зрозумієте ви мене, але як на мене, якщо почати пробувати знову стосунки, на мене наринуть усі ті переживання, спогади про його вчинки, і я просто не витримаю цього.

Та й не може бути, як раніше, після зради! Як на мене краще зберегти добрі батьківські стосунки, ніж погані стосунки. Як хочеться щаслива сім’я для своєї дитини, але як? Отак у мене зараз.

КІНЕЦЬ.