Ірина була лагідною і поступливою дівчиною. З дня весілля вона жила з чоловіком та свекрухою в одному будинку.

Прагнучи уникнути конфліктів, Ірина приділяла увагу всім їхнім побажанням, намагаючись догодити кожному , навіть якщо це йшло у розріз із її власними інтересами. Вона не пам’ятала, коли востаннє робила щось для себе.

Якось, коли Ірина готувала обід, свекруха, як завжди, прийшла на кухню: “Ти знову готуєш цю бурду? Мій син не любить таке.” Ірина, насилу стримуючи сльози, просто кивнула у відповідь.

Пізніше, коли чоловік повернувся додому, то одразу з порога заявив: “Мама каже, ти забула купити її улюблені горіхи. Чому ти така неуважна?” Ірина не могла більше терпіти.

Вона відчувала, що тоне, забуваючи про себе, свої бажання та мрії. Вночі вона вирішила, що піде з цієї родини. Рано-вранці, коли всі ще спали, Ірина взяла свою сумку і написала записку: “Прошу вибачення, але я не можу так більше жити.

Я хочу бути щасливою.” Ірина поїхала до іншого міста, де розпочала нове життя. Вона знайшла роботу, завела нових друзів та знову відчула радість життя. Через кілька місяців, коли її чоловік випадково знайшов її, то насамперед запитав: “Чому ти пішла?

Ти навіть не спробувала поговорити зі мною.” Ірина відповіла: “Я намагалася бути ідеальною дружиною та невісткою, але забула про себе. Я не могла продовжувати так жити.”

Чоловік глянув на неї зі сльозами на очах: “Я розумію. Перепрошую, що не помічав твоїх почуттів.” Хоча Ірина та її колишній чоловік вирішили більше не сходитися, вони зберегли дружні стосунки.

Ірина навчилася дбати про себе та ставити свої інтереси на перше місце. Історія Ірини стала прикладом для багатьох жінок, які забувають про себе заради сім’ї та близьких.

КІНЕЦЬ.