Я вже 5 років знаходжуся і Іспанії, я тут працюю.

Коли не стало мого чоловіка, я залишилася, практично, без житла, адже ми жили в його батьків, в квартирі моїх свекрів.

Ще коли був мій чоловік зі мною, ми багато ніколи не жили: обоє мали з телефонів старенький Samsung, про Apple iPhone я тільки від людей чула, їздили також не на Mercedes-Benz, а мали звичайний старенький Daewoo Lanos. Але й це авто було батька мого чоловіка, тому коли його не стало, свекор його залишив собі.

Батьки мого чоловіка наче нічого мені не говорили, але я сама розуміла, що жити з ними вже якось не зовсім правильно, я їм чужа людина. Адже у них є ще один рідний син, він має свою сім’ю, двоє дітей, тому їх житло залишиться їм, а я все одно залишуся ні з чим, рано чи пізно, та й претендувати на якусь частину їх квартири я вже не маю права і це зрозуміло було мені ще відразу.

У мене є мама, вона живе в маленькому селі, хатина у неї старенька, тому йти мені дійсно не було куди, та й які перспективи в тому селі, коли роботи хорошої там немає.

На той час я вже розуміла, що наче роки мої спливають, а за спиною нічого я не маю, особливо, нічого з чоловіком ми й не нажили за ці роки шлюбу.

Мій старший син вже був одружений, вони з дружиною орендували невеличку квартиру. А молодша донька тоді навчалася, її була потрібна ще моя допомога та підтримка.

Так, як на своїй роботі я заробляла мало, практично, отримувала мінімальний оклад, то вирішила поїхати за кордон на заробітки, вибрала Іспанію, там моя подруга вже працювала. Адже там багато наших жінок з України працюють і доволі гарно заробляють.

Я таки зважила усе і поїхала, хоча, зізнатися щиро, наважитися було непросто на це, адже я ніколи не була за кордоном.

З роботою мені подруга допомогла, вона доглядає людей похилого віку.

Хочу сказити, що робота по догляду за старими людьми дуже важка, ніхто цього не зрозуміє, поки сам не спробує, що це за хліб, щиро кажучи, я б сама не розуміла цього, поки не спробувала цього хліба.

Але зарплата тут дуже гарна, на своїй роботі я стільки й близько не заробляла, тому, думаю, що саме це й тримає там наших українських жінок, хочеться заробити, поки є нагода.

Я стала відкладати на своє житло. Але, разом з цим, ще дуже допомагала своїм дітям, адже тата в них немає, тому я одна їх надія і опора в цьому житті.

Минав час і моя мама дуже постаріла, їй все важко робити самій, вона вже в літах, я у неї пізня дитина.

На своє житло я грошей не назбирала, хоча вже й для себе почала відкладати, коли дітям допомогла. Мені б ще років два тут попрацювати і я зможу купити собі двокімнатну квартиру, щоб потім забрати маму до себе і доглядати за нею, ми б з нею спокійно вже жили б разом. Але зараз я цього зробити не можу, а донька моя ще молода, не хочеться, таку роботу по догляду за мамою класти на її плечі.

Тому, я тимчасово, поки працюватиму в Іспанії, знайшла для мами хороший будинок для літніх людей. Він не дешевий, звісно, але умови там досить хороші, в селі мама моя тих зручностей не мала.

Мама моя дуже добра людина, вона віднеслася до цього спокійно, адже все розуміє, ми домовилися, що це все тимчасово, поки я зароблю гроші собі на квартиру, адже в Україні зараз складно, роботу я точно не знайду, адже молоді люди сидять без роботи, що вже про мене тут говорити.

Люди в Іспанії до таких речей відносяться спокійно, а в Україні мене засуджує вся родина, що я вчинила так з рідною людиною. Навіть найближчі люди не розуміють мене, кажуть, що залишила свою літню маму Бог знає на кого, а сама подалася євро заробляти, доглядаючи за чужими матерями, совісті немає зовсім.

Але що я зробила не так? Я ж хочу, щоб усім було добре, адже в мене ще й діти є, яким я маю допомогти, поставити їх на ноги. Маму я, звісно, згодом заберу до себе, вона мене розуміє, ми з нею усе вирішили самі. Але родина моя зовсім відвернулася до мене, навіть з дітьми моїми не хочуть спілкуватися? Ну невже так можна? Чи я помиляюся?

КІНЕЦЬ.