Ми у відносинах вже два роки. Я продала власне авто, щоб відкрити депозит у банку. Не минуло й пів року, як Андрій вирішив купити солідний автомобіль для нас двох. Я прислухаюсь до його думки, якщо коханий так вирішив, не стала з ним сперечатись. Він теж продав свою не дуже дорогу машину й ми, так би мовити, скинулись.

Тепер будемо мати спільне авто, але основну суму даю я, Андрій лише трохи доклав. Та все ж вирішили здійснити заплановану покупку.

Мої батьки подарували нам квартиру, в якій ми живемо вже рік. Я мрію про повноцінну сім’ю, хочу народити дитину. Це підштовхнуло нас до рішення узаконити наші відносини.

Щоб коханий не передумав та не затягував з весіллям, я попередила його, що спільне авто ми придбаємо лише у шлюбі. Це значно пришвидшило розвиток наших стосунків й він нарешті запропонував мені вийти за нього заміж.

Я зайнялась весільними клопотами, хотілось, щоб все пройшло ідеально. Та проблеми почались ще до весілля. До найважливішого дня у нашому житті лишався місяць, запрошення були розіслані, ресторан замовлений, за фотозйомку теж домовилась, навіть купила весільну сукню.

За три тижні до весілля Андрій сам спровокував сварку й сказав, що весілля доведеться скасувати. Я, ледве стримуючи сльози, почала обдзвонювати родичів та друзів, щоб повідомити, що весілля не буде.

Андрій трохи вгамував емоції й вже за кілька хвилин сказав, що все залишається в силі. Він все обдумав і все-таки хоче, щоб ми побрались. Я продовжила підготовку, але через деякий час він знову почав крутити носом.

За цей час ми вже тричі серйозно сварились. Весілля незабаром, а я не розумію, що з ним коїться й чи він взагалі збирається одружуватись. Скільки можна мене ганьбити, я вже не знаю, як родичам в очі дивитись після тих всіх сцен. Мені боляче, що коханий так себе поводить, я намагаюсь знайти йому виправдання, але це не просто. Кохаю, та не знаю чого чекати від таких стосунків..

КІНЕЦЬ.