У шлюбі я живу вже 12 років. Вийшла за Дмитра з великого кохання. Я тоді справжньою красунею була. Щодня ходила в коротеньких спідничках, або шортах, була надзвичайно впевнена в собі. Мабуть, це й привернуло увагу чоловіка.

Перші два роки були просто казковими. А далі життя так закрутило, діти, фінансові проблеми, робота. Потім ще додався коронавірус і війна.

Поступово я перетворилась на вічно заклопотану тітку, котра не вилазить зі спортивних костюмів. І якось я не замислювалась, що щось не добре. Адже з чоловіком у нас гарні взаємини, в домі в мене прибрано і завжди є щось смачненьке.

Та цьогоріч на свята з Польщі приїхала свекруха, вона не була вдома роки чотири і схотіла, аби всі рідні зібралися. Покликала й брата мого Дмитра – Сергія, разом з йог дружиною.

Вони вже давно в Києві живуть, ведуть богемний стиль життя, адже Лариса – художниця, людина мистецтва, ще блог про своє життя веде. Кілька років тому вона народила, адже мало ні відразу викликала свою маму, котра стала бавити дитину і виконувати всю домашню роботу. За це Сергій їй навіть платив зарплату.

Я спостерігала в соцмережі за життям Лариси. Розваги з подругами, подорожі, салони краси. Вона й справді мала прекрасний вигляд.

І ось після свят вони приїхали. Свекруха вже також була дома. Вона вирішила накрити величезний стіл, приготувати всілякого і звісно попросила мене допомогти.

І цілісінький день стояла коло плити і зовсім не мала часу привести себе в порядок. А тоді почали збиратися всі гості. Прийшли і Сергій з Ларисою. Вона немов щойно з салону була, гарна в сукні зі свіжим манікюром і професійним макіяжем.

– Ось подивись, як жінка має виглядати! – раптом видала мені свекруха.

Я почервоніла. Так прикро стало, все ж я цілий день з нею готувала.

Та на цьому все не закінчилося. Ми сіли за стіл, а мама мого Дмитра продовжила.

– Що ж ти ходиш, як опудало? Як син від тебе піде – я не здивуюсь! Ларисо, навчи її бути жінкою! Візьми в салон! Розкажи, як слідкувати за собою.

Просто уявіть, вона це казала в присутності усіх рідних. Мій чоловік мовчки посміхався, а 6-річна донечка раптом видала:

– Мамо-мамо, я хочу, щоб ти була такою гарною, як тітка Лариса.

Того вечора я більше ні з ким говорити не хотіла. Коли гості розійшлись, допомогла свекрусі зібрати зі столу.

– Ти що образилась? Я ж з добрими намірами!

– Можете не дякувати! – сказала я і пішла.

Більше я не маю бажання з ними спілкуватися. Вдома плакала всю ніч. А наступного дня вирішила не відповідати на дзвінки свекрухи.

Чоловік стверджує, що я перебільшую. Та, як на мене, це зовсім не так. А як ви гадаєте? Пробачили б таке?

КІНЕЦЬ.