– Привіт, сусідко! Удома ще, не пішла на роботу? – біля порога стояла Ольга, немолода, але ефектна брюнетка, яка жила двома поверхами нижче.

У легкому напівпрозорому халатику, з недбало розпатланим волоссям, вона всім своїм виглядом натякала на те, що щойно прокинулася. Але, тим не менш, поспішила виконати важливу місію.

– Привіт. Уже тікаю. Ти щось хотіла? Якщо не терміново, давай увечері, га? А то мене начальниця живцем з’їсть, якщо я знову запізнюся, – Галина вже поривалася зачинити двері, але Ольга її зупинила.

– Почекай, не поспішай. На ось, твій Юрик у мене вчора ввечері залишив. Забери. Тут, напевно, якісь важливі документи. Раптом шукати буде, та не згадає, куди подів. Хвилюватися почне. А він що, уже поїхав? – витягнувши шию, вона намагалася зазирнути всередину квартири.

Ольга простягнула Галині пластикову папку з документами. У чоловіка нещодавно не стало мами, і тепер Юрій вступав у спадок. Там якраз і були всі документи у цій справі. Сусідка гордовито посміхалася і стежила за реакцією Галини.

– Папка знайшлася! Треба ж! От і чудово! – реакція Галі була дивною навіть для неї самої.

Не звикла ніколи і ні перед ким показувати свої почуття, Галя залишилася вірною собі і зараз, у цій недвозначній ситуації. Забравши в сусідки папку, зачинила двері перед її носом.

Неможливо описати, що творилося зараз у душі.

Юрій що, зраджує їй? Ось із цією нахабною самотньою красунею? З жінкою, що живе під самим носом у дружини? Але це ж абсурд! Маячня! Юра не міг.

– Так, потрібно заспокоїтися і все добре зважити, – вимовила сама собі Галина.

Їй стало раптом спекотно. Вона стягнула з себе дорогий вовняний костюм, у якому зібралася на роботу, і недбало кинула його кудись.

Ох, вона ж на роботу спізнюється! Ні, на роботу сьогодні не піде.

– Алло, Тамаро Вікторівно, вибачте мене, але я сьогодні не прийду. Ні, зовсім. Так, імовірно, захворіла, – коротко відповідала Галя на запитання здивованої начальниці.

– Ти ж учора була як огірок. Що сталося, Романчук? Працювати не хочеш? Ухиляєшся від роботи? – вела допит сувора Тамара Вікторівна.

– Ні, я справді дуже погано почуваюся. І зараз цю проблему буду вирішувати. Загалом, оформляйте мені відпустку на кілька днів, – крижаним голосом сказала Галя, яка думала зараз зовсім про інше.

– А лікарняний? Може, краще лікарняний взяти, якщо ти все-таки хвора? Ой, щось ти темниш, Романчук. Ну гаразд, лікуйся. Даю тобі три дні і не більше. Зрозуміла?

– Так, дякую!

А тепер потрібно добре все обміркувати. Зважити всі за і проти, згадати всі деталі і зробити висновки. А вже потім вирішувати, що робити далі.

Учора чоловік прийшов пізніше звичайного. Сказав їй, що на роботі були позапланові збори всього колективу. Якісь термінові питання вирішували в авральному режимі. Після вечері Юрій виявив, що немає папки.

Чоловік мав зателефонувати нотаріусу, щоб з’ясувати деталі спадкової справи. Папки не було. Чоловік засмутився. Пішов у машину, де сподівався виявити документи. Повернувся ні з чим і вельми спантеличений.

– Напевно, на роботі залишив, – почухав він задумливо потилицю. – Хоча… Мені здається, що я її навіть і не забирав із машини. Навіщо вона мені на роботі-то, га? – чомусь запитав він у дружини.

– Не знаю. Може, ти щось відкопіювати хотів? – вирішила допомогти Юрію Галина.

– Та не збирався я нічого копіювати. Ось тому навіть і не забирав її з автомобіля.

Так, що ж це було? Гра, спектакль? Дешевий фарс? Адже якщо папку принесла Ольга, значить, чоловік знав, де він залишив свої документи. Ну, або хоча б здогадувався. Так? Так!

Що з цього випливає? Із цього випливає, що Юрій учора ввечері був не на роботі, а в сусідки, де й залишив цю нещасливу папку. Ну, ось так йому було добре, що він забув геть про все на світі.

Але Юрій справді був учора засмучений. Галина це бачила. Він навіть злякався. Бо загубити документи – означало для нього нескінченне ходіння по інстанціях для отримання дублікатів.

– Не переживай, знайдеться, – підбадьорила його Галя.

– Сподіваюся на це, – невесело відповів Юрій.

Саме тому він сьогодні раніше помчав на роботу, окрилений ідеєю відшукати там свою пропажу. А тепер виходило, що весь цей дешевий спектакль було розіграно лише для того, щоб обдурити дружину.

Галя збиралася попити кави на роботі. Вона завжди так робила вранці. Вдома не снідала, не встигала.

І зараз налила собі міцний напій і цукру не пошкодувала. Їй потрібно багато думати, а така кава завжди активізувала мозкову діяльність.

Галина набрала номер телефону чоловіка.

– Так, Галюнь, слухаю! – звично відгукнувся Юрій.

– Ну, що знайшов документи? – запитала вона.

– Ні, ти уявляєш! І тут немає. Я вже не знаю, де ще пошукати цю папку. Весь мозок собі з’їв, – дуже правдоподібно засмучувався чоловік.

– А я тобі підкажу, де шукати.

– Де? Ти щось знаєш? У тебе є якісь припущення? – знайшов надію Юрій.

– Ні, не припущення. Це факти. Тільки факти, – сумно сказала вона йому в трубку.

– Ну, не тягни ж, прошу тебе! Галю, що за манера в тебе! Ну?

– Папку свою ти залишив у коханки. Вона мені її зараз і повернула!

– Галю, а ти де зараз? Хіба не на роботі? – було дивне запитання чоловіка.

– Ні, любий. Я вдома. Твоя коханка внесла корективи в мої робочі будні. Тобі, я думаю, теж потрібно відпроситися з роботи і приїхати додому. І постаратися пояснити мені, що відбувається, – уже не стримуючи себе, прокричала в слухавку жінка.

– Що пояснити? Про яку коханку ти кажеш? – Юрій, здавалося, дивувався.

– А в тебе їх кілька, чи що? Ти мене з кожною годиною дивуєш усе більше!

– Та які коханки? Ти що там, зглузду з’їхала? Немає в мене нікого!

– Я чекаю на тебе вдома, – холодно промовила Галина. – Поки ще – чекаю.

– Я не можу, мене не відпустять, – Юрій спробував напоумити дружину. – До вечора не терпить? Головне, що документи знайшлися.

– Відпустять. Скажеш, що від тебе дружина йде. І повір мені – твої документи зараз для нас не найголовніша проблема.

Галина відключилася і знову почала аналізувати. Реакція Юрія була дивною. Хоча, напевно, передбачуваною, якщо врахувати, що він перед нею шифрується, не бажаючи показувати своє справжнє обличчя.

Що вона знає про цю Ольгу? Самотня, вже немолода. Ефектна, намагається виглядати молодшою за свої роки. Одягається помітно і навіть вульгарно. Жінка в активному пошуку – так, здається, кажуть про подібних тіток.

Чому вона поклала око на її Юрія, загалом зрозуміло. Він цікавий чоловік. А той факт, що одружений, лише підтверджує його привабливість. У них із Юрієм немає дітей – для Ольги це, можливо, аргумент. Немає дітей – значить, шлюб неміцний, несерйозний. Можна спробувати…

За цими роздумами і застав дружину Юрій, який примчав.

– Галю, що за справи? Ти можеш мені пояснити, що відбувається? Чому ти не на роботі? Про яку коханку ти мені твердила? І де нарешті мої загублені документи?

– Сядь.

– Я сів, слухаю. Тільки швидше! Не тягни!

– Відповідай чітко і без усіляких вигуків. Ольга з третього поверху – твоя коханка?

– Ні, звісно!

– Добре. Тоді наступне запитання – як твоя папка з документами, яку ти шукаєш, потрапила до неї? Адже саме вона мені її принесла годину тому. Ось до речі твої документи.

– О, знайшлися! Як добре!

– Ти не відволікайся. Відповідай чітко на поставлене запитання.

– Ну… Не хотів я тобі цього розповідати. Та, видно, доведеться. Не дарма ж кажуть, що все таємне рано чи пізно стає явним, – втомлено промовив Юрій.

– Давай без афоризмів. Я ж тебе просила!

– Розумієш, ця Ольга… Вона виявляє до мене підвищену увагу. Я вже давно це помітив. Я-то ні-ні! Навіщо мені ця старіюча баба? Ну, сама подумай!

– Справді, навіщо?

– Я тебе кохаю, Галюнь. Та й не гуляю я. Не треба мені цього. А вона повз мене спокійно проходити не може, ця сусідка приставуча. Усміхається, в гості зазиває. Нібито, там щось зламалося в неї. Полагодити треба. Або меблі пересунути. Щоразу щось новеньке придумує.

А вчора їду я додому, а вона на зупинці голосує. Побачила мене і мало під машину мені не кинулася. Довелося зупинитися, Галюнь, – Юрій винувато глянув на дружину.

– Ну, я слухаю, не відволікайся. Що ж далі? Дуже цікаво стає.

– Ну от, везу я Ольгу цю, а вона заливається солов’єм.

“- Ой, як же мені пощастило, сусіде, що ти мені зустрівся. Я з такими важкими сумками довго б до дому добиралася. Задумала день народження святкувати, то стільки турбот одразу.”

І все в такому дусі. А потім раптом видає:

“- Ой, а що це в тебе тут за папка на сидінні? Я, по-моєму, на неї сіла.”

Так, кажу, ось у спадок вступаю. Квартира в мене в Дніпрі від мами залишилася.

“- Що ж ви тепер поїдете туди жити? Невже в нашому містечку не залишитеся? – знову запитує вона.”

Я їй кажу, що ми з дружиною ще про це не думали. Та й рано. У спадок треба спочатку вступити. А вона раптом так повеселішала і каже:

“- А чи не хочете, сусіду, зайти до мене і випити по келиху ігристого за мій день народження?”

Я відмовлятися почав. А вона все вмовляє. Не відстає. Просто щосили старається. Під’їхали ми до будинку. Я, звісно, допоміг їй сумки до дверей донести. І все.

– І все?

– Так. Додому пішов, де і виявив, що забув папку в машині. А далі ти вже все знаєш.

– Тобто ти хочеш мені сказати, що ця нахабна Ольга прихопила вчора твої документи із собою?

– Виходить, так. Тільки от навіщо їй це, незрозуміло.

– А мені зрозуміло. Мені все гранично зрозуміло! – раптом голосно промовила Галя. – Ну, я їй зараз влаштую.

Галина вискочила з квартири і фурією кинулася вниз.

– Що, прийшла сказати, щоб я забирала твого невірного чоловічка собі? – нахабно запитала її Ольга, відчинивши двері.

– Ні, не вгадала. Я прийшла тобі сказати, що ти його ніколи не отримаєш. Думаєш, хитріша за всіх? Не на ту нарвалася!

Сусідка виглядала злегка розгубленою.

– А це тобі, щоб ти довше пам’ятала, що до чужих чоловіків не можна навіть на кілометр наближатися, – Галина дала Ользі знатного ляпаса.

І спокійно пішла додому, до чоловіка.