– Валько, як ти зятя свого терпиш? – жалілася на Рому сусідка. – Він такий грубіян! Вчора так нагрубив мені, що я всю ніч переживала.

Валентина тяжко зітхнула. Вона тільки приїхала з відрядження і їй хотілося прийняти душ, відпочити, але не вислуховувати скарги Людмили.

Рому вона знає давно, навіть раніше, ніж її дочка з ним познайомилася. Вони вже майже вісім років разом працюють в одному дослідницькому інституті і стосунки у них більш дружні, ніж родинні.

Він хоч і молодший за Валентину років на десять, різниця у віці була стерта робочими буднями. Так зазвичай буває на роботі, коли колектив різновіковий.

Так, нагрубити Ромка може, але в душі він зовсім не злий, як кажуть “без каменю за пазухою”, та й на роботі його всі люблять.

Ось і дочка її не встояла перед його чарами, коли проходила у них у інституті практику. Попри велику різницю у віці вони відмінно порозумілися. Та так, що справа до весілля дійшла.

Після весілля Рома з Євгенією купили сусідню ділянку поряд із Валентиною, та об’єднали їх разом. На новій ділянці вони будували гараж та лазню, а мешкали всі в одному будинку. Благо, що будинок великий, усім місця вистачає.

– Людо, ну ти ж знаєш, що він такий, – відповіла їй Валя.

– Не зважай, він не зі зла.

– Ну, як не звертати уваги? – Ображено сказала Люда. – Він так обзивав мене, так обзивав… Я аж заплакала.

– Добре, Людо, я поговорю з ним, – пообіцяла їй Валя. Дуже їй хотілося відвадити сусідку, щоб спокійно зайнятися своїми справами.

Незабаром повинні приїхати з роботи дочка із зятем і їй хотілося до їхнього приходу все-таки встигнути прийняти душ.

Женя з Ромою приїхали додому та відчули запах смачної їжі.

– О, маман приїхала, – сказав Рома дружині і пішов на кухню.

– О, добре, мені сьогодні готувати не треба, – зраділа Женя.

– Привіт, тещенько! – привітався він із Валентиною Григорівною. – Що, приперлася вже?

Це в нього такий гумор.

– Привіт, Квазімодо! – відповіла йому теща. – Ти чого Людку кошмариш?

– Ааа, нажалілася мимра? – посміхнувся Рома, заглядаючи в каструлю, де тушкувало м’ясося з овочами. – Нічого наш пісок тягати!

Пісок вони купили для будівництва гаража та зсипали його біля своїх воріт. Гірка піску нікому не заважала, та й спокою сусідці не давала, якій він був потрібен, а гроші на нього витрачати було шкода.

– Так я дозволила їй відро піску взяти, – відповіла Валя.

– Так ти відро дозволила взяти, а подивися скільки вона його перетягла уже, – обурювався Рома.

Валі самій стало цікаво, скільки піску перетягла Люда. Вона припускала, що одним відром та не обійдеться, але, щоб половину його перетягти… це було вже нахабство.

– Ну що, поговорила із зятем? – Запитала Валентину сусідка наступного дня. – Ти йому сказала, щоб він так не розмовляв зі мною?

– Поговорила, – відповіла Валя. – І сказала йому, щоб більше не лаявся з тобою… а одразу тобі пику начистив.

– Не зрозуміла? – Округлила очі Люда.

– А що незрозумілого? – сказала Валя.

– Ти в мене один візок піску просила, а взяла скільки? Правильно зробив Ромка, що відичхвостив тебе.

– Що ви за сусіди такі? Відро піску пошкодували!

– Похитала головою Люда.

– А все зять твій винен! Раніше ти  такою не була!

– Звичайно, раніше я не така була, – відповіла Валя.

– Раніше ти до мене, як до себе додому ходила, брала все без дозволу. По-сусідськи, так би мовити. А зараз лавочка прикрилася, от і поганою стала.

– А тобі що, шкода? – здивовано спитала Люда.

– Ми ж сусіди!

– А що ж ти мені по-сусідськи квіти продавала, які в інших сусідів безплатно брала? – примруживши очі, спитала Валя.

– Ох і дріб’язкова ти, Валько, стала!

– З докором сказала сусідка.

– Це зять твій винен! Раніше, людина  людиною була, а зараз…

Похитавши головою, Люда розвернулася і пішла до себе. А Валя здивовано дивилася їй услід. Ось так, зроби людям  добро, а потім тільки й встигай ухилятися від “подяки”.

Як вам сусідка? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.