Ольга завмерла в дверному отворі, не вірячи своїм очам. Перед нею стояла Віра Павлівна, яку вона не бачила вже три роки.

Поруч переминався з ноги на ногу чоловік Сергій, винувато опустивши очі.

– Що все це означає?

– Ольга перевела здивований погляд з валіз на чоловіка.

– Олечка, люба, не сердься, – забелькотіла свекруха Віра Павлівна, прослизаючи в квартиру. – У мене невеликі проблеми з житлом, доведеться пожити у вас.

Ольга ошелешено спостерігала, як свекруха впевнено проходить у вітальню, ніби до себе додому.

Сергій все так само мовчав, уникаючи погляду дружини.

– Сергію, можна тебе на хвилинку? – процідила крізь зуби Ольга, тягнучи чоловіка на кухню.

– Ти що, з глузду з’їхав? – зашипіла вона, щільно прикривши двері. – Яке «пожити у нас»? Ми ж домовлялися!…

… Три роки тому, коли вони тільки одружилися, Сергій пообіцяв, що вони будуть жити окремо від рідні.

Ольга виросла в сім’ї, де бабуся постійно втручалася в життя батьків. І вона категорично не хотіла повторення цього сценарію.

– Розумієш, у мами складна ситуація, – винувато пробурмотів Сергій. – Її виселяють з квартири, їй нікуди йти.

– А як же твоя сестра? Або тітка Валя? – Ольга почала загинати пальці, перераховуючи родичів.

– Ну… Вони не можуть зараз, – пробурмотів Сергій.

– Тобто можемо тільки ми, так? – Ольга примружилася. – І на скільки вона до нас?

– Максимум на місяць, – поспішно запевнив чоловік. – Вона швидко знайде орендовану квартиру, обіцяю!

Ольга важко зітхнула. Вона знала, що сперечатися марно. Сергій завжди йшов на поводу у матері.

До того ж виставити свекруху на вулицю було б зовсім вже нелюдяно.

– Гаразд, – неохоче погодилася вона. – Але тільки на місяць!

Повернувшись до вітальні, вони застали Віру Павлівну за роботою. Вона діловито розкладала речі.

– Я тут трохи прибрала, – з гордістю повідомила вона. – У вас був такий безлад!

– Ну ось, вже почалося…

Ольга зціпила зуби. Їх затишний творчий безлад здавався їй цілком прийнятним, але сперечатися вона не стала.

– Віра Павлівна, ви можете розташуватися в гостьовій кімнаті, – якомога люб’язніше сказала вона.

– Ой, що ти, люба! – сплеснула руками свекруха. – Там так тісно і душно. Може, я у вашій спальні влаштуюся, а ви поки на дивані поспите? Потерпіть трохи, тепер ваша квартира буде нашою, так синку.

Ольга приголомшено дивилася на неї, не в силах повірити своїм вухам. Сергій за її спиною нервово кашлянув.

– Мамо, може все-таки в гостьовій? – невпевнено запропонував він.

– Сергію, ну ти ж знаєш, у мене хвора спина, – заохала Віра Павлівна. – Мені потрібен ортопедичний матрац. Ви ж не хочете, щоб ваша мама мучилася?

Сергій винувато знизав плечима, немов вибачаючись перед дружиною. Ольга подумки дорахувала до десяти, намагаючись заспокоїтися.

– Добре, – вичавила вона з себе. – Розташовуйтеся.

Віра Павлівна просяяла і, підхопивши валізу, попрямувала до спальні. Ольга безпорадно спостерігала, як свекруха господарює в їхній кімнаті, пересуваючи речі і розвішуючи свій одяг у шафі.

– Олечка, а де у вас чисті рушники? – крикнула Віра Павлівна з ванної.

– У шафці над раковиною, – машинально відповіла Ольга.

– Ой, а що це за баночки? – долинуло звідти. – Такі дорогі креми, напевно? Можна, я спробую?

Ольга закрила очі і глибоко зітхнула. Цей місяць обіцяв бути дуже довгим.

Увечері, коли вони вкладалися спати на незручному дивані у вітальні, Ольга повернулася до чоловіка.

– Сергію, нам потрібно серйозно поговорити.

– Давай завтра, – позіхнув Сергій. – Я дуже втомився і хочу…

– Ні, зараз, – наполягла Ольга. – Так не може продовжуватися. Твоя мама поводиться так, ніби це її квартира.

– Ну, що ти вигадуєш, – пробурмотів Сергій, заплющуючи очі. – Вона просто намагається адаптуватися.

– Вона перебрала всі мої речі, розкритикувала моє готування і заявила, що наші штори «несмак»! – обурилася Ольга. – Так гості себе не поводять.

– Мама просто піклується про нас, – сонно пробурмотів Сергій. – Вранці поговоримо, добре?

Ольга хотіла заперечити, але зрозуміла, що чоловік уже засинає.

Вона повернулася на інший бік, вдивляючись у темряву. Як же так вийшло, що за один день їхнє затишне сімейне гніздечко перетворилося на «поле битви»?

Ранок почався з аромату млинців і дзвону посуду на кухні. Ольга насилу розліпила очі і подивилася на годинник: була всього 5:33.

Вона зі стогоном уткнулася обличчям у подушку.

– Сергію, вставай! – пролунав бадьорий голос Віри Павлівни. – Я спекла твої улюблені млинці!

Сергій одразу ж підхопився, як на команду. Ольга здивовано подивилася на чоловіка.

Зазвичай його було не розбудити раніше восьмої. А у вихідні він міг проспати до дванадцятої.

– Ти йдеш? – запитав він, натягуючи халат.

– Я ще посплю, – пробурчала Ольга, накриваючись ковдрою з головою.

Вона лежала, прислухаючись до звуків з кухні. Сергій і його мати про щось жваво розмовляли, зрідка перериваючись на сміх.

Раптом Ольгу осяяло – сьогодні ж субота!

День, коли вони з Сергієм зазвичай відсипалися, а потім влаштовували лінивий сніданок у ліжку. Ця думка змусила Ольгу остаточно прокинутися. Вона зітхнула і попленталася на кухню.

– О, прокинулася, сонечко! – вигукнула Віра Павлівна. – А ми вже поснідали. Але не хвилюйся, я залишила тобі декілька млинців.

Ольга мовчки сіла за стіл, розглядаючи гору брудного посуду в раковині.

«Цікаво, хто буде це все мити?» – похмуро подумала вона.

– До речі, Оля, – як ні в чому не бувало продовжила свекруха, – я тут подумала, може, перефарбуємо стіни у вітальні? Цей бежевий колір такий нудний.

Ольга поперхнулася чаєм. Вони з Сергієм пів року вибирали цей відтінок!

– Віра Павлівна, – почала вона, намагаючись говорити спокійно, – ми не збираємося нічого перефарбовувати. Це наша квартира, і нам подобається, як тут все влаштовано.

– Та що ти, люба, – посміхнулася свекруха. – Я ж для вас намагаюся щось освіжити. Ось побачиш, стане набагато затишніше!

Ольга кинула погляд на чоловіка, чекаючи підтримки, але Сергій занурився в телефон, вдаючи, що не чує розмови.

Дні тягнулися один за одним. Віра Павлівна, здавалося, міцно засіла в їхній квартирі.

Вона переставляла меблі, міняла фіранки і навіть примудрилася «випадково» викинути улюблену вазу Ольги, заявивши, що та «не вписувалася в інтер’єр».

Сергій все частіше затримувався на роботі, уникаючи конфліктів вдома. Ольга відчувала, що віддаляється від чоловіка, але не знала, що робити.

Одного вечора, повернувшись додому раніше, Ольга почула розмову на кухні.

– Сергію, ну скільки можна терпіти цю дівчину? – пролунав голос Віри Павлівни. – Вона ж зовсім не вміє вести господарство!

– Мамо, перестань, – втомлено відповів Сергій. – Ольга – моя дружина, і я її кохаю.

– Кохання коханням, а про майбутнє треба думати, – не вгамовувалася свекруха. – Ось Оленка, дочка моєї подруги, така господарська…

– Знаю я твою Олену – без сліз не поглянеш, не дивно, що вона одна. Була б хоч фігурка у неї або гроші, можна було б подумати.

А так, навіщо мені це потворне каченя здалося. Знову притиратися треба, з дружиною звичніше буде.

Ольга завмерла, не вірячи своїм вухам. Невже свекруха намагається звести Сергія з іншою жінкою? І чоловік молодець, ще й прицінюється!

– Мамо, досить, – різко обірвав її Сергій. – Я не збираюся це обговорювати.

Ольга тихо прокралася в спальню, відчуваючи, як всередині все кипить від образи і злості. Вона вирішила, що треба діяти.

Наступного дня жінкс взяла відгул на роботі і поїхала до своєї подруги Насті, юриста за професією. Детально описала ситуацію зі свекрухою.

– Так, давай по порядку, – сказала Настя, вислухавши історію Ольги. – Квартира у спільній власності?

– Так, ми купили її в іпотеку відразу після весілля, – кивнула Ольга.

– Добре, це вже плюс, без тебе нічого зробити не зможуть! – задумливо промовила Настя. – А тепер головне питання. Ти готова до радикальних заходів?

Ольга на секунду замислилася, потім рішуче кивнула.

– Готова. Я більше не можу так жити.

– Тоді ось, що ми зробимо…

Увечері, коли Сергій повернувся з роботи, Ольга чекала його у вітальні. Віра Павлівна поралася на кухні, наспівуючи щось собі під ніс.

– Сергію, нам потрібно поговорити, – тихо, але твердо сказала Ольга.

– Може, потім? – спробував ухилитися Сергій. – Я втомився…

– Ні, зараз, – наполягла Ольга і простягнула чоловікові папку з документами. – Ознайомся, будь ласка.

Сергій нерозуміюче дивився на папери.

– Що це? – запитав він, пробігаючи очима по рядках.

– Це угода про поділ майна, – спокійно відповіла Ольга. – Я подаю на розлучення.

Сергій зблід.

– Що? Але чому?

– Тому що я втомилася жити в будинку, де мене не поважають, – Ольга намагалася говорити рівно, хоча всередині все тремтіло. – Я не можу більше терпіти постійні причіпки твоєї матері. А ти…

– Але, Оля, ми ж можемо все обговорити… – почав Сергій, але Ольга перебила його.

– Ми вже намагалися обговорити. Багато разів. Нічого не змінилося.

Два місяці вже минуло, а твоя мати досі тут. Мені вже здається, що вона тут оселилася назавжди.

У цей момент до кімнати увійшла Віра Павлівна.

– Що тут відбувається?

Ольга повернулася до свекрухи.

– Віра Павлівна, вам доведеться з’їхати. Негайно.

– Що за дурниці! – обурилася жінка. – Сергію, скажи їй!

Але Сергій мовчав, ошелешено дивлячись то на дружину, то на матір.

– Якщо ви не поїдете добровільно, я викличу поліцію, – твердо сказала Ольга. – Це і моя власність. Бачити вас тут я не хочу!

– Сергію! – скрикнула Віра Павлівна. – Що твоя дружина собі дозволяє? Це нормально?

Сергій нарешті прокинувся.

– Мамо, Оля права. Тобі потрібно поїхати.

– Що? – Віра Павлівна не вірила своїм вухам. – Ти вибираєш її сторону?

– Я вибираю свою сім’ю, – сказав Сергій. – Вибач, мамо, але так далі продовжуватися не може.

Віра Павлівна вибухнула сльозами і докорами, але Ольга була непохитна. Через годину, зібравши речі, свекруха поїхала, наостанок кинувши.

– Ви ще пошкодуєте про це!

Коли за Вірою Павлівною зачинилися двері, в квартирі запанувала тиша. Ольга і Сергій стояли в передпокої, не дивлячись один на одного.

– І що тепер? – нарешті запитав Сергій.

Ольга глибоко зітхнула.

– Розлучення. Сергію, за ці місяці я зрозуміла, що ти так і не подорослішав. Зараз ми позбулися твоєї матері.

Але варто Вірі Павлівні захотіти щось провернути за моєю спиною, ти відразу почнеш танцювати під її дудку.

Я не можу жити з постійним почуттям тривоги. Ми спокійно розлучимося, розділимо майно і почнемо все спочатку. Але вже окремо.

Майже місяць, поки тривав шлюборозлучний процес, Сергій намагався повернути Олю.

Він вмовляв її, благав. А під кінець навіть заговорив фразами свекрухи.

Сергій погрожував, що Оля залишиться одна, ніхто на неї більше не подивиться і не полюбить.

У цей момент Ольга зрозуміла, що зробила правильний вибір.

Іноді потрібно залишити позаду тих, кого любиш, щоб знайти справжнє щастя.