Як тільки чоловік відчинив двері, його погляд упав на речі, що валялися всюди.

-Що це за бардак? Олено, ти де?

Він не міг повірити своїм очам.

Насамперед його слова, кинуті напередодні, не мали на меті образити Олену, але тепер здавалося, що вона сприйняла все надто близько до серця.

— Олено, що сталося? — він гукнув дружину, переступаючи купу одягу на підлозі. З вітальні почувся її голос: — Я вирішила показати тобі, як виглядає будинок, коли я справді не роблю нічого цілий день!

Чоловік переступив через купу посуду і знайшов Олену у вітальні, що зручно влаштувалася з книгою в руках.

– Ти серйозно? — його голос звучав здивовано та розчаровано.

– Так, – Олена не підводила очей, – Ти вважаєш, що я не зайнята, коли знаходжусь удома.

Ось тепер ти маєш шанс оцінити мою щоденну працю. Чоловік сів поруч із нею, розуміючи, що його слова були не зовсім справедливі.

— Я… Перепрошую, Олено, — він узяв її руку у свої, — я не мав на увазі, що ти не робиш нічого.

Я просто був втомлений і роздратований. Олена глянула на нього, в її очах прослизнуло розуміння.

— Я теж перепрошую, — сказала вона, поклавши книгу на столик,

— Мені не слід було так реагувати. Але ти маєш розуміти, що прибирання

та підтримання порядку теж праця.

— Я зрозумів, — відповів чоловік, вибравши момент, щоб обійняти Олену. Так, обнявшись, вони сиділи у вітальні, в оточенні безладу, але з усвідомленням, що важливіше — порозуміння та повага один до одного.

Тепер перед ними стояло завдання разом упорядкувати будинок, що було свого роду символом їхньої готовності працювати над відносинами і цінувати внесок кожного в сімейне життя.

КІНЕЦЬ.