– Що означає, сама плати? – Посмішка на обличчі Наталки, що сиділа по той бік столу, танула на очах.

– Ну, ти ж працюєш, як і я. Ти поїла замовлені страви, як і я? У тебе, як і в мене, дві руки, й дві ноги. Чому я маю за тебе платити? – Запитав Сергій, риючись у гаманці, й витягаючи кілька купюр.

– Але… але ж ми на побаченні! – Вже відверто обурилася Наталка.

Сергій лише знизав плечима, і поклав в розрахунку свою частку за обід. Наташа гнівно свердлила його поглядом кілька секунд, потім полізла в сумочку, витягла гроші, жбурнула на стіл і схопилася.

– Хам і скнара! – кинула вона, майже шиплячи й, підхопивши плащ з вішалки поряд, спішно й розлючено пішла.

– Якось так все й було, – Сергій розповідав історію приятелю Іллі, сидячи у нього вдома в гостях. – Ще одна охоча поїсти на халяву. Не розумію, вони всі такі?

Ілля слухав такі історії не один десяток разів. Обидва юнаки навчалися на передостанньому курсі університету, і вже рік працювали після пар.

В Іллі була дівчина Настя, разом з якою вони жили вже кілька років у квартирі покійної бабусі останньої. А Сергій… був загалом хорошим другом, але з панянками в нього ніколи не складалося. Через те, що хлопець вірив у ідею рівноправності.

– Навіщо її тоді запровадили? Для галочки? – любив говорити Сергій. – У нас рівні права, та рівні можливості. То з чого я маю когось утримувати, годувати, вигулювати, ціною власних заощаджень?

– А як, щодо, бути джентльменом? – цікавився Ілля.

– Ааа, це все придумали недолугі письменники, які не могли по-іншому баб у вузді тримати, – відмахувався Сергій.

– Тоді хоч жінки вдячними бути могли, й не пікали. А зараз – суцільно меркантильні особи, яким тільки гроші потрібні. Ні! Я не божевільний! Не збираюся жодної копійки більше витрачати на них.

– А якщо дівчина в положенні буде від тебе? Що ти її, прямо з лікарні на роботу виженеш? – Влізла в розмову Настя.

– Ну… не одразу, але за два-три місяці можна віддалено вже працювати, – зам’явся Сергій. – І взагалі, до цього ще палицею не докинути. Дурниці ти питаєш якісь!

Настя пирхнула, і повернулася до телефонної розмови з подружкою. Вона вже сотні разів намагалася сперечатися з Сергієм, щодо його поглядів, але все було, як об стінку горохом.

Крім ідеї рівноправності Сергій вважав, що жінка повинна відповідати його особистим критеріям: бути стрункою, красивою, освіченою, працьовитою.

Іноді вони з Іллею, заради інтересу, студіювали сайти знайомств, де Сергій вкрай прискіпливо оцінював кандидаток.

– Ні… ця товста. Ця з довжелезними нігтями, мабуть, ні готувати, ні прибирати не вміє. Ця симпатична, але худа, як дошка. Ні … теж, ні, – Сергій гортав фотографії.

– Що ж, тобі кого не покажи, усі не такі. Так і до старості один залишишся, – посміювався Ілля.

Сам він у всьому цьому брав участь, лише через друга. З Настею у них були міцні стосунки. І жодні красуні із сайтів знайомств не змогли б їх зруйнувати.

– Ні, просто потрібно краще пошукати, – відмахнувся Сергій, захоплено продовжуючи перебирати анкети дівчат.

– Ти просто не закохувався ще, – миролюбно зауважив Ілля. – Ось, як закохаєшся, то тобі ні зріст, ні гроші, ні освіта будуть не важливими. Ми так із Настею і живемо.

У відповідь Сергій подивився на нього, як на божевільного…

…Минуло кілька днів. Настя з Іллею вечеряли вдома. Якимось чином розмова у них зайшла про Сергія.

– Що ж із ним робити? Людина і друг хороший. З роботою мені допоміг. На сесії прикрив. Грошей завжди позичає. Але з цією рівноправністю … їй богу, недолугий, та й годі, – колупаючи виделкою в тарілці з пюре, пробурмотів Ілля.

– В голову ти йому не залізеш, – відповіла Настя, жуючи смажену курку. – Але так, недолугий. Провчити б його якось.

– Розмовляти марно, проходили, – Ілля відкинувся на спинку стільця. – Не переконаєш. Тут щось інше потрібне.

Настя наморщила лоба. А за кілька секунд хитро подивилася на хлопця.

– А знаєш, я, здається, придумала, як дати урок нашому “рівноправнику”.

Вона нахилилася зовсім близько до Іллі, й зашепотіла на вухо. Хлопець із сумнівом слухав, іноді хмурився, кивав, а потім запитав:

– Думаєш, допоможе?

Настя широко посміхнулася, і показала йому палець схвалення. Ілля зітхнув.

– Гаразд. Сподіваюся, щось він зрозуміє. Але зроби все так, щоб він ні сном ні духом не зрозумів, що це наша робота.

– Звичайно, не хвилюйся, – запевнила його Настя.

Отримавши добро на свою витівку, дівчина відразу взяла телефон, і почала шукати у списку контактів потрібний номер.

За кілька днів Ілля та Сергій зустрілися на парах в університеті. Сергій захоплено листувався з кимось у соціальній мережі, а у відповідь на логічне запитання приятеля, з мрійливою посмішкою повідомив новину:

– Познайомився з однією особою, сама написала, звуть Христина. Сьогодні ввечері зустрічаємось.

– Невже відповідає всім твоїм критеріям? – скептично спитав Ілля.

– Так, красуня, спортсменка, працює на радіо кореспондентом, вміє готувати, своя квартира, – гордо заявив Сергій.

– А ти казав “усі не такі”. Просто пошукати треба було ретельніше і”Вуаля”.

Ілля не став говорити про те, що Христина сама знайшла приятеля. Лише усміхнувся, і продовжив слухати лектора.

Христина виявилася такою дівчиною, про яку Сергій завжди й мріяв. Весела, симпатична, товариська, розумна, з гарним почуттям гумору.

Вони зустрілися у невеликому кафе, повечеряли. Офіціант приніс рахунок. Сергій пробіг його очима, та інстинктивно напружився.

Йому чомусь не хотілося, щоб зараз Христина встала і пішла, як бувало з іншими жінками десятки разів до цього. Але собі зраджувати він теж не міг.

– Я плачу за себе, – коротко сказав він, закриваючи свою половину суми.

– А я за себе? – Христина невимушено посміхнулася. – Не проблема.

Дівчина поклала свої купюри поверх його. Сергій уважно спостерігав за нею, і таємно тріумфував. Христина була, як і раніше, мила, і жодного обурення не виявляла.

«Знайшов, знайшов!» – переможно промайнуло в голові хлопця. – «Нарешті, не чергова халявниця».

Після кафе молоді люди прогулялися вечірніми вулицями, продовжували базікати. У зручний момент Сергій поділився з дівчиною своїми ідеями про рівноправність у відносинах, та на власний подив, не зустрів звичного опору:

– Так, це розумний сучасний підхід, – кивнула Христина.

Вони розпрощалися за годину на приємній ноті. Сергій був щасливий, і негайно зателефонував Іллі, щоб похвалитися. Хлопець терпляче вислухав приятеля, і навіть привітав з тим, що він знайшов те, що хотів.

Цілий тиждень Сергій перебував у натхненному настрої, безперервно листувався з Христиною, а під кінець пар у суботу, підійшов до Іллі в коридорі університету, і запитав:

– Слухай, сьогодні з Кріс зустрічаємось, я хочу їй квіти подарувати. Які дівчатам зазвичай дарують?

Ілля мало не пирснув зі сміху, але стримався, і відповів:

– Троянди подаруй, їх усі люблять.

Сергій вдячно кивнув, розпрощався, та поспішив у квітковий неподалік.

– А працює план, – хмикнув йому в слід Ілля. – Молодець Настя.

Христина чекала на Сергія в парку. Вона здивовано дивилася на букет у руках хлопця, коли він підійшов і простягнув їх їй.

– Це мені?

– Тобі, – Сергій трохи похнюпився. – Захотілося порадувати.

– Дякую, – дівчина прийняла троянди. – Дуже гарні.

Потім почала озиратися на всі боки, ніби щось шукаючи поглядом.

– Ти чого? Загубила щось? – Запитав Сергійко, помітивши це.

– Почекай тут хвилинку, будь ласка, – раптом сказала Христина, і пурхнула вбік алеєю. – Я скоро повернуся.

Здивований хлопець лише розсіяно кивнув, і провів її очима. Невдовзі дівчина справді з’явилася знову. Вона тримала в одній руці букет троянд, а в іншій – теж букет троянд, але іншого кольору.

– Ось, тримай! – Вона вручила новий букет вкрай спантеличеному Сергію.

– Що це? – Він тупо дивився на квіти в шелесткій обгортці.

– Ну, як же? – Христина зобразила здивування. – Рівноправність. Ти даруєш мені квіти, а я тобі. Невже забув?

– Так, але, це якось дивно, що ми обидва підемо з букетами вулицею, тобі не здається? – Сергій спантеличено озирнувся, не бажаючи, щоб поблизу опинився цікавий перехожий.

– Цілком не здається. Нехай усі знають, що у нас прогресивні стосунки, – серйозно заявила дівчина, взяла Сергія під руку, та повела вперед алеєю.

Той старанно намагався сховати власний букет за спину, і почував себе вкрай незручно. Хоча заперечити не було чого. Щоб позбутися безглуздого почуття, хлопець вирішив змінити тему розмови:

– Я хотів попередити, що у вівторок зустрітися у нас не вийде. Подруга дитинства запросила мене на день народження.

– О, добре. Я тоді з’їжджу в гості до друга, давно ми не влаштовували змаганні в грі на приставці, – Христина мрійливо посміхнулася. – Сподіваюся, ми всі чудово повеселимося.

Сергія перекосило при думці, що його дівчина проведе весь день наодинці з якимось іншим хлопцем.

– Слухай, мені не подобається ця ідея. Може, ти не поїдеш? – обурився він.

– Стривай, – Христина навіть зупинилася. – А в нас рівноправність. Ти поїдеш до подруги. А я до друга. Все слушно, хіба ні?

– Емм, це не так працює, – Сергій насупився.

– А як? – Христина примружилася. – Платити я за себе маю сама, але розпоряджатися своїм часом, виходить, сама не можу?

– Ні, тобто, ти все не правильно зрозуміла, я хотів сказати, що… – Сергій замимрив, загнаний у кут своїми ж власними правилами.

Христина не дала йому домовити. Вона сунула назад хлопцеві його букет, припинила посміхатися, відступаючи.

– Знаєш що, а мені не потрібен такий чоловік, – заявила дівчина. – Я хочу прогресивного партнера, та повністю рівноправні відносини. Ти мені не підходиш! Прощавай!

І обернулася так стрімко, що Сергія обдало вітерцем. А він так і залишився стояти посеред парку з двома букетами троянд, дивлячись у спину дівчині, яка зуміла переграти його в його ж грі…

– Слухай, а ми не перестаралися? – Запитав Ілля Настю, коли через тиждень похмурий Сергій зайшов у гості.

– Та кинь, посумує трохи, й прийде до тями, – заявила впевнено дівчина. – Христинка розумниця. Ідеально впоралася. Завжди знала, що дарма вона в театрільний не пішла.

Сергій після тієї сцени у парку, спочатку сердився, потім намагався вмикати логіку, та переконати себе в тому, що втрата не велика. А в результаті – через час зрозумів, що сумує за Христиною. Насправді сумує.

– Неприємно визнавати, Ілюх, – звернувся він до товариша, коли Настя пішла в іншу частину квартири, – але ти, здається, мав рацію. До дідька цю рівноправність! Вона зіграла зі мною злий жарт, коли я зустрів ідеальну дівчину.

Ілля лише здивовано відкрив рота. Заява була сильною. Коли хлопці розійшлися, Ілля підійшов до Насті, яка читала книгу, і невпевнено запропонував:

– Може, дамо йому шанс? Наче шестерні закрутилися в голові.

Настя закрила книгу, і замислилась.

– Христина говорила, що якщо відкинути всю цю його дурість, то він їй теж сподобався… Думаю, ще не все втрачено.

Ілля посміхнувся, дивлячись, як Настя пише подрузі повідомлення. Виховний секретний урок закінчився. Почалася робота над помилками…

КІНЕЦЬ.