Я зі своїм чоловіком живемо разом 25 років. За ці роки ми багато чого разом пройшли й виховали дочку Анну. Вона успішно закінчила навчання в університеті й незабаром познайомила нас з зятем Олегом, він сказав, що хоче одружитися з нашою дочкою. Ми були щасливі, дочка доросла, та й онуків нам пора вже няньчити.

Аня сказала, що вони з чоловіком хочуть жити з нами, адже у нас трикімнатна квартира, а дочка одна і вона все одна перейде їй у спадок. А Олег має меншу сестру, яка живе з батьками, і батьки хочуть квартиру віддати їй.

Я не заперечувала. Звісно нам було трохи замало місця, адже з нами ще живе хвора мати чоловіка, але жити можна. Ми знаходили компроміси та намагалися жити так аби кожному було комфортно.

Так ми жили приблизно два роки, у нашій квартирі поповнення, нас уже шестеро, у нас з’явився онук. Я та мій чоловік цьому були дуже раді, ми його любимо. Йшов час і зять став натякати, що тісно жити у квартирі й дитина росте, і йому потрібна своя кімната.

Я подумала, що вони хочуть з’їхати й орендувати квартиру або купити власну, але як виявилось це не, так.

Олег сказав, що хоче аби ми переїхали жити на дачу в село, і наша дочка також цього хотіла. Що ми можемо сказати проти своєї дитини? Ми переїхали жити в село, але ще довго не могли оговтатися від такої ситуації.

Спочатку ми думали, що це тимчасово, поки літо, тепло, бо взимку вижити в селі нам буде складно, адже там немає опалення. Але ми жили там все літо і навіть осінь.

Одного дня до нас зателефонували наші сусіди й сказали, що у нашій квартирі живе сваха. Ми вирішили запитати у дітей, що сталося і чому з ними тепер живе сваха, зять відповів, що Аня сама не може впоратися з дитиною, адже син хворіє і тому попросила аби вона допомогла з дитиною.

Мій чоловік просто оскаженів коли почув, ці слова. Він наказав мені збирати речі, щоб повернутися завтра додому. Я його підтримую, це не правильно.

Що нам сказати дітям аби вони не образились і не перестали з нами спілкуватися?

КІНЕЦЬ.