Що буде далі ми не знаємо, але плануємо прикрити свій «банк» легких грошей. Або Іван піде працювати, або нехай не морочить нашій дочці голову й зникне з її життя
Ми з чоловіком довгий час не мали дітей.
Уже втратили віру, що колись станемо батьками та почуємо радісний дитячий сміх у своєму домі. Справжнє диво сталося, коли обом перевалило за 30.
На той момент ми були цілком реалізовані, жили у власній квартирі, мали два автомобілі й рахунок у банку.
Чоловік продовжив працювати, а я вирішила повністю присвятити себе дитині, тому після декретної відпустки на фірму не повернулася.
Росла маленька Василина справжньою красунею та розумницею. В усьому слухалася, ніякої шкоди не робила. Коли пішла до школи, ми чули від вчителів лише хороше.
«Ваша дитина просто зразкова».
Так приємно було бачити, як твоя кровинка виправдовує усі очікування.
На жаль, у підлітковому віці Василину ніби підмінили. Дочка почала пропускати уроки, часто втікала з дому, увійшла в погану компанію. Як не намагалися ми напоумити її, нічого не виходило.
Після випускного навчатися далі Василина не пішла.
На роботу влаштовуватися теж не захотіла. Натомість заявила, що виходить заміж.
Із зятем нас познайомили лише після того, як дочка повідомила ще «кращу» новину – ми станемо дідусем та бабусею. Повчати Василину уже було пізно.
Потрібно було щось вирішувати з усім, що відбувалося в житті єдиної дочки.
Іван виявився звичайним хлопцем, який не думав про майбутнє. Змінюючи роботи, як рукавички, хлопець не міг навіть орендувати квартири. Василина погодилася деякий час пожити із нами.
Коли народився онук, ми купили подружжю квартиру.
Нехай це буде поштовхом для зятя все в ній облаштувати та зробити ремонт. Схоже, Іван навіть не думав про якийсь комфорт, його все влаштовувало.
Коли грошей не вистачало, Василина зверталася до нас по допомогу. Звісно, ми не могли їй відмовити. Таких прохань ставало дедалі більше. Чоловік почав скаженіти.
Він не проти забезпечувати Василину та онука, але лінивий зять його дратував.
Справжній чоловік так себе не веде, а мусить дбати про сім’ю.
Що буде далі ми не знаємо, але плануємо прикрити свій «банк» легких грошей.
Або Іван піде працювати, або нехай не морочить нашій дочці голову й зникне з її життя.
КІНЕЦЬ.