Життя так склалося, що ми з моїм шестирічним синочком жили вдвох. Самі розумієте, ростити дитину самій важко, тому ми й жили не дуже то заможно, хоча я завжди старалась покращити наше життя. Та фортуна всякий раз поверталась до мене задом.

Одного дня до мене в дім хтось постукав. Коли я відчинила двері, то побачила молоду циганку, то тримала на руках маля. Вона просила мене про допомогу. Хоча б якийсь старий одяг і крихту хліба.

Зазвичай, я обходжу циганів десятою дорогою. Ще з дитинства боюся з ними перетинатися, хоч і знаю, що це давно вже просто стереотип. Та на цей раз так шкода мені стало жінку, що вирішила її впустити погрітися.

Бідолашна, напевно, обійшла вже багато хат, адже коли я погодилась її впустити, то вона аж розгубилася і ніби забула як іти. Відразу вона запитала в мене, чи не боюсь я, що вона щось поцупить, чи не боюсь ще якогось лиха від незнайомки. Я ж відповіла, що живу бідно, тому красти у мене нема чого, а все решта і псувати не треба, і так нещасливою родилася.

Маляті я відразу дала старий одяг свого сина. Він був ще у доволі гарному стані. Потім ми поїли і Роза запитала у мене, чи може вона якось віддячити мені за доброту і прихисток.

Чесно, то я навіть не знала, що сказати. Ніякої фізичної допомоги мені не треба було, а все решта… чим же вона мені допоможе? Тож я просто промовчала, а циганка підійшла до ліжка мого сплячого сина і щось нашептала на вухо. Сказала, що це допоможе йому бути красивим і всіма любимим все своє життя.

З того часу минуло 22 роки. Я ніколи не вірила у вор ожіння і заб обони, та зараз просто не знаю, як ще пояснити таку дивину. Мій Дмитро справді обожнюваний серед оточення, ніхто і ніколи його ні за що не сварив, ні з ким він не мав конфліктів. Та й врода у нього просто казкова, всі дівки тільки й мліють.

Не знаю, чи є тут сила ворожіння, та я впевнена, що моє виховання також зіграло немалу роль у тому, щоб мого сина всі любили, адже і я його любила більше всього на світі попри все.

КІНЕЦЬ.