– Ще я такого не бачила, щоб заробітчанка хотіла своє золото продавати! Тамаро, ти ж лише нещодавно з-за кордону повернулася, – не могла стримати своїх емоцій Ольга.

– Вибач, я просто до тебе, як до рідної сестри спочатку прийшла. Я знаю, як тобі завжди подобалися мої прикраси. Але якщо тобі їх не треба, то я в ломбард піду, – заметушилася Тамара і стала збирати свої ювелірні вироби зі столу.

Ольга дивилася на свою сестру, горе-заробітчанку, і не могла зрозуміти, як людина, яка 22 роки гарувала за кордоном, тепер залишилася без засобів для існування.

– Так, сестро, збирай своє золото, і негайно витри соплі, у мене є краща ідея, – загадково посміхнулася Ольга.

Ольга хоч і була рідною сестрою Тамари, та вони були абсолютно різними. Тамара рано залишилася вдовою, і двох своїх дітей: сина і доньку, вона ростила сама. А коли діти виросли, заради їхнього кращого майбутнього вона без вагань подалася на заробітки.

Працювала вона в Греції, все зароблене складала, собі в усьому відмовляла. Але і результат є – і сину, і доньці мама за свої заробітчанські євро звела два однакові будинки.

Діти обзавелися сім’ями і стали жити в тих хоромах, які для них мама пристарала. Тамара ж собою теж неабияк пишалася, бо не кожна жінка з чоловіком зробила б те, що вона сама.

Вона щиро сподівалася, що робить все правильно, і що коли повернеться з заробітків додому, то хтось з дітей забере її до себе.

Та коли Тамара вирішила закінчувати з заробітками і приїхала додому, то зрозуміла, що немає їй місця ні біля дочки, ні біля сина.

Спочатку вона подалася до доньки, але та була не рада появі матері в її домі:

– А чого ти живеш у мене? Іди до брата, у нього ж дім більший, – наполягала дочка.

– Це не серйозно, мамо. Маючи рідну доньку ти хочеш жити з невісткою? – з такими словами зустрів Тамару син.

Жінка була настільки засмучена, що вирішила, що житиме в селі в своїй старій хаті, але ж там потрібно було зробити хоча б мінімальний ремонт, адже в ній більше 20-ти років ніхто не жив.

От Тамара і надумала продати свої старі запаси ще радянських золотих прикрас, і за ці гроші зробити ремонт собі в хаті.

– Значить так, сестричко. Ти залишайся у мене, а в неділю я запрошу до себе своїх племінників, – каже Ольга.

Син і донька Тамари нічого не підозрювали, тому відгукнулися на запрошення тітки і приїхали до неї, не сподіваючись там побачити і маму.

Ольга посадила усіх за стіл. Вона пояснила дітям Тамари, що їхня мама не має де жити, маючи у власності два великих будинки.

Справа в тому, що майно і досі було оформлене на Тамару, і Ольга поставила перед її дітьми умову – вони мають скинутися і зробити в маминій хаті навіть не косметичний, а капітальний ремонт, а інакше, вона забере собі один з будинків, а вони будуть змушені жити разом в іншому.

Діти Тамари знали характер Ольги, і розуміли, що тітка не жартує, тому скинулися грошима і за літо зробили все як слід в маминій хаті, і воду провели, і всі зручності тепер є в домі, не треба на вулицю бігати.

Ольга на цьому не зупинилася. Вона сказала, що син і донька мають по черзі мамі фінансово допомагати.

– Мама вас 22 роки утримувала, будинки вам збудувала, а тепер ваша черга подбати про неї. Тому дивіться мені, племінники, не підведіть, – попередила тітка.

Тамара не знала, як сестрі надякуватися, адже якби не вона, то не відомо чим би ця історія закінчилася.

– Ольго, візьми цю золоту підковку, яка так тобі колись подобалася, – запропонувала якось Тамара. Вона дуже хотіла хоч якось віддячити сестрі за допомогу.

– Чудна ти, Тамарко, – посміхнулася Ольга. – То ми коли були молоді, хотілося на себе золота начепити, а в нашому віці справжнє золото – це людяність і підтримка. Для мене важливо, щоб у тебе все добре було, а все решту не має значення.

Джерело