Моя близька (найкраща, що вважалася мною) подруга виходить заміж. Це прекрасна подія, яка, як на мене, її трохи змінила. Особливо це відчуваю я у наших взаєминах, а практично будь-яка ініціатива з мого боку обривається нею ігнором та холодом.

Я це списувала на її стурбованість майбутнім святом і прощаю їй всілякі негативні слова, але часом це доходило до абсурду, на кшталт того, що вона не повідомляла мені дату заручин тощо. Я все розумію, попереду досить серйозна життєва подія, але я не думала, що вона в принципі здатна змінювати людей.

Кульмінацією мого обурення є її поведінка на останній передвесільній вечірці, де в присутності досить великої кількості людей я побачила її з іншого боку. Вона дозволяла різні глузування з більшості присутніх, зокрема, з мене, що взагалі ніби для мене було новим. Ми практично завжди спілкувалися тет-а-тет і рідко збиралися великими компаніями в її присутності, така поведінка мені трохи незнайома.

Можливо, я пропустила якусь її особисту зміну, не знаю. Можливо, справа в мені, бо я людина надто самодостатня і зайнята, від чого не завжди маю моральні ресурси для щоденного спілкування. У мене величезна кількість соціальних контактів щодня, крім того, я часто перебуваю в роз’їздах, але це ніяк не позначається на тому, як я ставлюся до друзів. Тим більше, що ми це питання обговорювали неодноразово.

З мого боку до людини ставлення завжди було вкрай позитивним, але те, що сталося останнім часом, логіці не піддається. Ми останнім часом проводили час наодинці, але ініціатива завжди виходить від мене. Майже у будь-якій ситуації виникає відчуття, що я кидаю потік енергії в порожнечу і не отримую відгуку.

Причому я бачу, що вона іноді намагається підтримувати мене, але не виходить. Я ціную довгі роки, прожиті практично разом. Мені не байдуже, я давала їй зрозуміти неодноразово, намагаючись вивести на розмову, але у відповідь отримувала лише тишу.

Ще одним ключовим моментом, який змусив мене всерйоз замислитися над тим, що відбувається, було те, що вона досить різко обрала собі подругою нареченої іншу дівчинку, з якою у неї «дитячі» взаємини». Дитячі в тому плані, що в них багато безпосередності та невимушеності.

У наших взаєминах це теж було так доти, доки я не відчула напруження між нами. Але я сама по собі досить серйозна і зосереджена на справах, тому часто не дозволяю собі переходити межу спілкування навіть із друзями, нам по 22 роки. Загалом, я не знаю як мені далі поводитися з людиною, від якої відчуваю таку нерозділеність у дружбі.

При тому, що я бачу, що зовні вона намагається підтримувати такт у спілкуванні (тет-а-тет), але якось швидко вона згоряє і падає в пелену мовчання зі мною. Через її таке ставлення змінюється і моє ставлення до неї, бо якщо я не відчуваю взаємної радості, то швидко холоднішаю.

Мені просто не хочеться ні вітати її, ні дарувати їй подарунок, ні обговорювати меню на весілля. Хоча я розумію, що тут говорить мій егоїзм, але я вважаю, що в даному випадку можна на нього зважати, бо мені не хочеться терпіти, як на мене, незаслуженого ставлення до себе.

КІНЕЦЬ.