Ще мабуть син з невісткою додому не заїхали, як мене набрала сваха. Та якби я знала, чим закінчиться це копання картоплі, то б і не кликала Міська, щоб виорював. Нехай би невістка вручну копала. Але ж я то знаю, що Олена б до мотики і не доторкнулася, це все б лягло на плечі мого сина.

Ми з чоловіком живемо в селі, тримаємо ще поросятко, бо м’ясо своє є своє, і курей і качок. Дещо продаємо, самі їмо, ну і дітям до міста передаємо.

Ми ніколи ні в сина ні в дочки не просимо фінансової допомоги. Та незважаючи ні на що, дочка ще жодного разу не приїхала до нас з пустими руками.

То мені якісь колготи привезе, то інше необхідне. І з продуктів багато чого привозить. Я на літо прошу привезти міх цукру, чи борошна, бо це таке, що в селі завжди треба. Гроші вона від мене ніколи не бере.

Сину я інколи натякала, щоб привіз те чи інше, але він ніби нас з дідом не чує. Ще поки він не був одружений, то трохи допомагав і на полі сапав і навіть міг вікна мені помити.

Але як одружився він на міській пані Олені, то і слід його простих.

Олена в нас білоручка, з довгими  нігтями і зачіскою на голові. Якщо вони в село і приїжджали, то тільки щоб  відпочити і шашлик посмажити.

Та так вийшло, що мені з чоловіком потрібно було виїхати в іншу область, до рідної сестри Василя. Дорога не близька, а самого чоловіка я відпустити не можу, бо він в мене рідко коли з села вибирався і не дуже орієнтується в теперішньому житті.

Поїздка була запланована на п’ять днів разом з дорогою.

Дочка з зятем працює, а ось в невістки відпустка і я знала, що вони з сином нас можуть виручити і приглянути за господарством.

Я свині вже даю  молоду картоплю, варю у великому баняку, мішаю з чим потрібно, та й так вона росте швидко, бо старої вже давно немає.

Я собі кожного дня ту бульбу підкопувала, щоб і їсти було нам і поросяті.

Перед тим попросила сина з невісткою приїхати, щоб показати їм що де лежить, що чим кормити, щоб потім до нас не видзвонювали що десять хвилин.

Приїхали вони на своїй автівці. Олена така визбирана, як на курорт, вся в світлому, а манікюри такі, що я не знаю, як вона з ними живе і працює.

Але в той момент мені в голову прийшла ідея покликати фірмана, щоб виорав кіньми чотири рядочки картоплі, щоб син з невісткою не мучилися, щоб не копали.

– Давайте швиденько переодягайтеся і всі разом впадемо і ту бульбу визбираємо.

Олена скривилася як той здобний бублик, але пішла, переодягнувшись в мій старий халат. Вона навіть не додумалася щось собі взяти з одягу. Але це таке.

Ми ту картоплю визбирали, помилися, поїли, потім я з Василем показала молодим що і де лежить.

Я бачила, що Олена вже була без настрою, але думаю мало чого, може переробилася тому мовчить.

Сіли діти в автівку, я їм ще відро бульби з собою дала і огірків молодещеньких назбирала і малини.

Та десь за годину часу телефонує мені сваха, чого я її дитину так до роботи загнала, тепер в неї і спина ниє і ноги болять і ще й ніготь зламала.

– Ви чужих дітей не заставляйте в полі працювати. Ваша доня в селі виросла, до землі звикла, ось її й використовуйте в таких цілях.

Але я хотіла кращого для них, щоб не копали мотикою кожного дня, але невістка цього не зрозуміла. Ось тепер навіть не знаю, чи їхати нам до сестри, чи вибачитися і сказати, що не можемо їх провідати?

Я б так не вчинила ніколи. Раз попросили допомогти, і то не можуть.

Як нам бути з Василем? Невже ми від дітей так багато хочемо?

Джерело