Я маю трикімнатну квартиру майже в центрі Рівного. Чоловіка не стало десять років тому, і я погодилася, щоби молоді – син і невістка – жили зі мною. Думала, що зможу порозумітися з невісткою. А тепер буду без даху над головою на старість.

Спочатку дійсно все добре було, Леся поводилася тихо, про все питала, радилася, допомагала. Але я бачила, що вона робить це ніби не щиро, а вимушено якось, тому я намагалася більше бути у своїй кімнаті, щоб їх не обмежувати.

Син був задоволений, що ми потоваришували, як він вважав, з його молодою дружиною. І хоча я була проти, щоб він відкладені на покупку для його квартири гроші витратив на покупку машини, він все ж таки мене переконав.

На цьому наполягала й невістка, яка на той час була вагітною і син не зміг їй відмовити. Ще мені не подобалося, що довелося взяти невеликий кредит.

Коли народився онук, кредит не тільки не вдалося вчасно виплатити, а ще й знову влізти в нові борги, бо невістка хотіла найдорожчу коляску, накупила багато дитячих речей, які дитині й не потрібні, щось так і залишилося не розпакованим.

Я зрозуміла, що зауваження робити я не можу, тож мовчала.

Справжній конфлікт почався, коли Леся віддала онука в 2,5 роки в дитячий садок, але на роботу виходити не збиралася, а сказала, що трохи відпочине, приведе до ладу фігуру.

Вона вирішила приводити себе в порядок, відпочивати, ходити в зал і басейн і по косметологам. У 28 років, люди! Та їй буряки б полоти, як я у її віці!

Я була проти, і невістка вперше мені нахамила.

А тиждень тому онук вранці прокинувся з температурою, але невістка замість викликати лікаря почала збирати його в садок, бо їй на 11 годин на тренування, а потім на манікюр.

Я почала заперечувати, вона сказала, що я втручаюся не у свої справи, а син її підтримав, сказав, що дитина поїде на машині, а там буде в приміщенні, та й температура не така вже й велика, всього 37.

Я запропонувала сама з ним посидіти, і вже хотіла дзвонити на роботу, відпроситися, але невістка пішла на принцип, одягла онука та повезли його до садочка. Не треба й казати, що дитині було не добре і вихователі зателефонували, щоб його забрали.

Нині Леся зі мною не розмовляє, син переживає, але нічого їй не каже. Натомість запропонував мені купити однокімнатну квартиру в спальному районі, сказав, що навіть для цього продасть машину. Ще й каже, як мені там буде добре та спокійно.

Я в розпачі. Ніколи не думала, що син так швидко відмовиться від матері. Не знаю, що робити. Зі своєї квартири йти не хочу, але і з ними жити важко. Як би на моєму місці вчинили? У мене навіть рідні немає, аби порадитися.

Джерело