Ще до заміжжя я знала, що чоловік (колишній) давно не спілкується зі своєю матір’ю і не любить її. Коли ми одружилися, я просила нас познайомити. Він довго відмовлявся, але я наполягала і одного разу він здався. Представив нас одна одній, але попередив, що спілкуватися з нею, як і раніше, не бажає і не стане.

Його мати виявилася дуже красивою та приємною жінкою. Але спочатку вона поставилася до нашого візиту з побоюванням. Відразу ж дала мені знати, що зараз вона ближча з дітьми свого нинішнього чоловіка, ніж із рідним єдиним сином.

Але потім ми почали з нею добре спілкуватися, і я почала робити спроби зблизити їх. І ось минуло чимало часу, перш ніж я зробила рішучий крок і запросила матір чоловіка на свій День народження. Вона погодилася прийти, але страшенно переживала, як поведеться син.

Чоловік при гостях поводився стримано і вечір пройшов чудово, а мати була щаслива і сказала мені, що тепер може сподіватися на зближення з сином. І ось на День народження чоловіка я знову запросила його матір. Вона приїхала заздалегідь, щоб допомогти мені підготувати святковий стіл і перебувала у піднесеному настрої, сподіваючись на остаточне примирення із сином.

На святкуванні всім було весело. Я раділа, що тепер стосунки рідних людей налагодяться. Була в цьому певна. Коли настала черга привітань від матері чоловіка, вона встала та говорила дуже довго. Вона ділилася приємним спогадами, вимовляла теплі побажання, у тому числі щоб у нас скоріше з’явилися діти. Наприкінці вона додала, що з радістю доглядатиме онуків, готова поратися з ними постійно.

І тут раптом чоловік, який до того моменту вже був напідпитку, зіскочив з місця і заявив, що ніколи в житті не довірить їй своїх дітей! Далі він почав голосно ображати її при всіх. Тоді мати почала швидко йти, прокричавши синові, що не бажає його більше знати і побажала, щоб він ніколи не зміг стати батьком!

Як я потім переживала, що затіяла все це. Жінку прилюдно принизили, і це сталося через мене. Хто ж просив мене залазити у ці стосунки? На мої дзвінки мати чоловіка не відповідала. Ось до чого призводить надмірна ініціативність. До речі, за 7 років шлюбу у нас із чоловіком так і не з’явилися діти. Та й після розлучення ми обоє поки не стали батьками. Хто знає, може це побажання його матері справдилися?

КІНЕЦЬ.