«Свекрухи вони і такі, і сякі…», раз у раз чула Ніна від подруг. Тож дуже боялася знайомства з мамою Михайла. Добре, що вона жила за двісті кілометрів від міста. І за рік, що Ніна з Михайлом живуть разом, вона примудрилася під різними приводами відтягнути знайомство зі свекрухою.

Але все ж таки день знайомства настав. Ніна вирушила в цю поїздку, як на каторгу. Марина Петрівна зустріла гостей із широкою посмішкою. Сама від себе такого не чекаючи, Ніна засяяла у відповідь. Свекруха інакше як «дочка», до неї не зверталася. І сина постійно повчає: — Не можна їй тяжкості тягати, дівчинці ще народжувати… Подушку м’яку їй принеси… В город її не веди, нема чого там робити…

— Марино Петрівно, ви чия мама?! — жартома обу рювався Михайло… Після весілля Ніна, по наученню своїх подруг, все чекала, коли свекруха почне «зуби показувати».

Не дочикалася. Свекруха приїжджає рідко, телефоном завжди кличе до себе в гості. Коли молоді приїжджають до неї, вона невістці не дозволяє нічого робити. «Відпочивай!», каже.

А як народився у Марини Петрівни онук, так свекруха вмовила сина привезти невістку з онуком до неї. Два місяці Ніна жила у Марини Петрівни. Та у всьому допомагала невістці. Вдома нічого робити не давала. «Твоя справа син», — говорила свекруха.

Тепер і вона до свекрухи звертається «мама». А синочок на свіжому повітрі спить добре… Повернулася Ніна до своєї квартири. — Ну, як твоя свекруха? – налетіли подруги. – Не свекруха, а мама. Вона в мене дуже гарна. — Ніколи не повіримо в це! – заявили подруги.

— Свекрухи завжди за своїх синів переживають! – А мама переживає не за сина, а за всю його родину. Ох, дівчата, ось виросте Пашенька, одружитися, і я його дружині буду такою ж свекрухою, як моя Марина Петрівна. І я взагалі не розумію, чому у вас завжди сутички з мамами чоловіків. Адже ви любите одного і того ж чоловіка, тільки кожна по-своєму. Так об’єднайте ваше кохання, а не намагайтеся протиставляти.

КІНЕЦЬ.