Ще до недавнього часу Оксана не уявляла, яким насправді буває сімейне щастя. Бо 29 років життя віддала на те, аби ростити дітей і обслуговувати свого чоловіка. А в 50 зважилася на розлучення і вийшла заміж за бельгійця

– Мій колишній хотів, аби вдома завжди були свіжа вечеря, свіжі салатики. Тому відразу після роботи (а до 40 років я працювала вчителем) стрімголов бігла на кухню, аби подати чоловікові те, що він любить, – зізналася пані Оксана. – З дітьми теж довелося не просто. Первістка народила, ще як була студенткою. Із другою дитиною мусила чотири роки кожен-кожнісінький день їздити до лікарів, аби врятувати синові зір.

А коли Оксані виповнилося 40 років, шлюб уже тоді дав першу тріщину. Це проявлялося у хамському ставленні чоловіка до дружини, у відсутності уваги. Він вважав, якщо забезпечує дружину матеріально і вона від нього фінансово залежна, то можна дозволяти собі будь-що, навіть коханок.

– Чоловік був упевнений, що я без нього не проживу. Тому, аби довести протилежне, я покинула вчителювати і відкрила власний бізнес із продажу медичних товарів, – розповіла Оксана. – Аби розширити коло своїх інтересів, я вивчилася в Академії мистецтва й отримала фах мистецтвознавця. На жаль, чоловік і надалі був до мене байдужим. Хоча так не вистачало його уваги, його дотиків, душевних розмов. Фактично ми жили, як чужі люди

Уже потім Оксана зі Львова дізналася, що її коханий, із яким жінка прожила у шлюбі 29 років і виховувала двох спільних дітей, мав стосунки з іншими жінками. Проте тоді, коли пара офіційно все ще була разом, Оксана думала: хай інші мають коханок, але мій не такий, він – найкращий.

За десять років до розлучення подружжя фактично співмешкало: жили під одним дахом, але віддалялися одне від одного. На докори Оксани про відсутність почуттів, уваги та поваги чоловік обурювався: мовляв, діти дорослі, грішми забезпечена, маєш свій бізнес – що тобі ще треба?

Коли Оксана зрозуміла, що любові нема і вже ніколи не буде, сказала чоловікові, що йде від нього. Він, звісно, не повірив. Бо й надалі був переконаним: дружина без нього не проживе.

Не сприйняла такого радикального кроку й рідня. Свекруха, приміром, дорікала: мовляв, як це Оксана посміла перечити чоловікові, який утримує сім’ю?! Чому не поплакала тихенько вдома і не перетерпіла?!

Та й Оксанині батьки з дитинства вчили доньку, що жінка все життя мусить мовчати, аби тільки зберегти шлюб, бо він, цей шлюб, мусить бути один на все життя.

Однак після чергового скандалу Оксана таки наважилася зробити те, що їй завжди забороняли. Чоловік, щоправда, був переконаний, що емоції стихнуть, дружина повернеться додому, і все буде по-старому. Але все вийшло по-новому.

– Як і для кожної жінки, розлучення стало для мене неабияким ударом. Адже я дуже кохала чоловіка, – не стала приховувати Оксана. – Крім того, було образливо, що моя жертовність, мої багаторічні старання не були оцінені.

Втім, аналізуючи свої роки в першому шлюбі, жінка лише після розлучення збагнула: вона жила виключно потребами чоловіками, але зовсім не дбала про себе, не займалася тим, що їй подобається, не розвивалася як особистість. І тому врешті-решт цей шлюб розпався.

Оскільки на час розлучення Оксані було вже 50, то жінці, вихованій за радянськими принципами, здавалося: на цьому все – життя закінчене. А про знайомство, любов чи тим паче заміжжя Оксана навіть думати соромилася.

Проте що більше часу минало, то більше Оксана переконувалася: саме зараз у її житті починається новий і значно кращий етап, ніж усі попередні роки.

– Нарешті в мене з’явився час для себе, для своїх інтересів і розвитку. Я почалася танцювати танго та їздити на фестивалі. Я запровадила читання лекцій для жінок віком 45+. Ми говоримо про все: історію і моду, наші права і безправ’я. Ми пізнаємо, як почувалися жінки колись і що мають зараз.

Згуртувавши довкола себе однодумниць, які хочуть розвиватися і розширювати коло своїх інтересів, Оксана додала до лекцій поїздки за кордон, відвідування мистецьких заходів та організацію пізнавальних зустрічей. Вона відриває жінкам розумінням того, що вони – це не прислуга чоловіка і не його власність, а самодостатня особистість. Також Оксана вчить жінок жити, коли вони, так само, як вона, залишаються без чоловіка.

– У розвинених країнах жінкам значно легше адаптуватися після розлучення. Там їх захищає закон, який зобов’язує чоловіка матеріально підтримувати її до тих пір, доки вона не стане міцно на ноги. В Україні все зовсім не так. Нас із дитинства вчать, що жінка постійно комусь повинна: чоловікові – коритися й догоджати, дітям – обслуговувати й помагати. Але ніхто не каже жінці про її права: право піклуватися про себе, право займатися улюбленою справою, право мати хобі. Тому я вчу жінок: у центрі вашої уваги маєте стати ви самі.

Навіть якщо у вас усе прекрасно в житті, а ваш чоловік просто ідеальний, усе одно подбайте про те, аби бути від нього матеріально незалежною. Тому що ніхто не знає, що може статися з нами в 50 років. А матеріальна незалежність – це найкращий для жінки шлях до стабільності.

Скажете, на словах усе легко, але на практиці не так? Оксана й на практиці довела: якщо полюбити себе і життя навколо, то життя неодмінно відповість взаємністю.

– Після розлучення та започаткування власної справи я опанувала соцмережі та вела там свою сторінку, – продовжила жінка. – І от щоразу, коли я переглядала новини, у мене вискакувала реклама сайту знайомств. Тривалий час я ігнорувала запрошення зареєструватися на сайті. По-перше, соромилася («бо що люди скажуть?»). По-друге, не дуже була сильна в ґаджетах і боялася, що, як зайду на сайт, не зможу повернутися на свою сторіночку.

Втім запрошення до реєстрації не переставало вискакувати. І жінка вирішила: а раптом це доля посилає знак?!

– Навіть не очікувала, що за пів хвилини самостійно все зроблю. Зареєструвалася. І, будучи впевненою, що знайомство через інтернет – це несерйозно й безперспективно, навіть не думала про результат, – розповіла жінка про події шестирічної давнини.

Втім через два місяці з Оксаною вийшов на контакт чоловік із Бельгії. Представився Полем Вандерховеном. І сказав, що серед чотирьох тисяч анкет, які на сайт надіслали жінки з усього світу, він вибрав саме блондинку зі Львова.

– На той час я вже повністю одужала після розлучення (хоча лікувати душевну рану було справді важко). Я танцювала танго, проводила лекції, подорожувала – одне слово, випромінювала впевненість, оптимізм і задоволення від життя, – провадить Оксана. – Саме це, я думаю, підкорило Поля. Адже він, як і більшість чоловіків, шукають не загнану в кут відчаю жертву, а жінку, з якою можна насолоджуватися кожним новим днем.

Ось так 30 секунд реєстрації на сайті допомогли двом самотнім серцям знайти одне одного, а Оксані та Полю – поєднати свої долі.

– Коли Поль запропонував одружитися, я поставила йому три вимоги. Перша – що він не заборонить мені займатися танцями. Друге – що я не буду його обслуговувати. І третє – що я не переїжджатиму до Бельгії. На всі три умови Поль погодився. Ба більше: не тільки переїхав до Львова, а й готує їсти, і я навіть не знаю, як вмикається його професійна кухонна плита з вісьмома конфорками.

Зачарувавши шармом бельгійського принца, Оксана Бобошко підкорила й суддів міжнародного конкурсу краси для бабусь, який нещодавно відбувся у столиці Болгарії Софії. Тож тепер у скарбничці перемог 57-річної Оксани Бобошко – ще й титул «Grandma-International».

КІНЕЦЬ.