Сумно помічати, що останнім часом в нашому суспільстві значно збільшилась кількість нахабних людей. Нещодавно я став свідком подібної ситуації і це дуже мене обурило, тому сьогодні я й хочу вам розповісти, аби ви також не терпіли такого і не стояли осторонь.

Мені аж стало цікаво, де у людей береться стільки ненависті та негативу, аби таке творити?!

Якось я їхав потягом в гості до батьків та присів навпроти одинокої милої жіночки похилого віку. Вона нічого не говорила, просто сиділа та виглядала у вікно, милувалась пейзажем. Свою сумочку вона поклала під сидіння, наскільки я зрозумів, то щоб вона не заважала. Мене завжди тішили такі добрі та світлі люди.

Пройшло  трохи часу і до нас у вагон прийшла провідниця, яка ходила та перевіряла квиточки. У нас все було добре, проте далі почалось дещо дивне. Бабуся попросила у провідниці допомогти із постіллю, оскільки сама не могла розібратись, та і в похилому віці не дуже легко це все робити. Та таке просте прохання відразу розлютило працівницю.

– Шановна, ви якщо не можете самі себе обслужити, то може, потрібно сидіти вдома, а не роз’їжджати тут? Люди вашого віку сидять удома та шкарпетки в’яжуть, внукам сопельки підтирають.

Бабця трішки зніяковіла, проте спокійно сказала, що це входить в обов’язки провідника, тому вона мусить їй допомогти, та жінка продовжила приниження:

– А ви така обізнана в тому, що входить у мої обов’язки? За ті гроші, які мені тут платять, то мені просто сидіти треба і не вставати, а не ваші забаганки виконувати. Будете мені тут розумом світити, то висаджу на найближчій станції.

Тоді я не розгубився та поставив телефон на столик, увімкнув відеокамеру. Сам почав заступатись за бабусю і на ці крики збіглися ще й інші пасажири.

В самому кінці цього всього мої нерви здали, тож вирішив самостійно допомогти старенькій із постіллю. Коли ми вже виходили із потяга на своїй станції, то я показав провідниці те саме відео і сказав, що незабаром воно опиниться у керівника. Тепер, напевно, і за таку зарплатню вона працювати не буде.

КІНЕЦЬ.