Все почалося просто й банально.

Інні набрид її нудний і сірий чоловік… Захотілося справжнього кохання з міфічним «справжнім чоловіком»!

Кандидата на цю роль вона знайшла досить швидко. І почала хвалитися перед подругами, сестрою, навіть співробітницями на роботі…

Жінки Інну відмовляли:

-Схаменись, твій Валерій – нормальний мужик і чоловік, яких ще пошукати треба. Не випробовуй долю. Зав’язуй зі своїми пригодами, пошкодуєш…

Інна ж проблеми не бачила!

-Ви нічого не розумієте у коханні! – палко говорила вона. – Або просто мені заздрите!

-Та зрозумій ти, нарешті, – все ще намагалися заспокоїти її подруги. – Чоловік любить тебе. А те, що колишня пристрасть зменшилися – це нормально. Не молоді ж уже, не один рік разом прожили.

Одним словом, невдовзі чоловік дізнався, що Інна йому зраджує. Хотів поговорити, подати на розлучення, але несподівано передумав…

А все через те, що Інна вмовила його на одну річ. Вона вмовила його на вільні стосунки!

-Ти уяви, – мрійливо говорила вона. – Кожен робить, що хоче, зустрічається з ким хоче! Хіба ж так погано? Потрібно урізноманітнити наше життя! Тоді і нудьгувати не доведеться, і почуття стануть сильнішими!

Послухав Валерій жінку, та й погодився.

Інна сприйняла це, як перемогу. Ходила горда, передчуваючи бурхливе особисте життя і посміювалася зі «старомодних» подружок:

-Ну от, а ви казали, що я не права! Валерій мене зрозумів та підтримав! Тож заздріть мовчки!

-Ну-ну, подивимось, – хитали ті головою у відповідь. – Довго чекати не доведеться.

І як у воду дивились!

Через кілька місяців Валерій знайшов іншу, закохався і перестав з’являтися вдома.

Тільки у коханках його обраниця ходити не захотіла. І Валерій, не довго думаючи, пішов від дружини, написавши на прощання:

«Прощавай. Люблю іншу. Хочу бути тільки з нею».

Інна, звісно, ​​не повірила. І хоча сама всю цю кашу заварила, тепер була дуже не рада. Думала: чоловік хоче насолити їй. Сподівалася, що погуляє й повернеться.

Не повернувся…

Згодом прийшов за розлученням.

Інну це здивувало до глибини душі. Одразу стали не потрібні ніякі пристрасті, чоловік виявився «найулюбленішим і найріднішим», сім’я – головною цінністю у житті. І діток захотілося від коханого чоловіка.

Та пізно. Чоловік уже знайшов своє щастя в іншому місці. Нова жінка дала йому все, чого чоловікові не вистачало в шлюбі з Інною. І повертатися у минуле він не збирався.

Ось Інна й плаче тепер. Та тільки ніхто із подруг їй не співчуває.

Пам’ятають, як студентка, Інна поводилася, скажемо так, не найкращим чином.

Не гидувала зустрічатися з одруженими чоловіками і ймовірно, зруйнувала не одну долю.

-Питається – а чого вона хотіла? – обговорюють подружки між собою. – Щастя? Так на чужому нещасті щастя не збудуєш. Скільки жінкам вона нашкодила! Влізе в сім’ю така Інна, пограється у кохання й пішла. А сім’ї все – нема.

Ну, а свою вона власноруч розвалила. Де ж це бачено: з чоловіком любовні пригоди обговорювати? Ще й підштовхувати його до цього!

-Та годі вам, – не витримала одна з присутніх. – Досить Інні кісточки перемивати! Їй і так погано!

-А з чого добре бути? – відповіла інша. – Отримала по заслугах!

…Валерій та Інна розлучилися. Він скоро стане татом, а вона… Виїхала кудись…

Вже років п’ять немає від неї ні слуху, ні духу…

КІНЕЦЬ.