Тетяна Василівна 14 років прожила та пропрацювала в Іспанії. Додому приїжджала лише кілька разів, і то, не більше ніж на кілька тижнів. Не було часу відлежуватись довше, адже гроші самі себе не зароблять.

У неї був чоловік Петро Миколайович та двоє дітей: Мишко та Галина. Хоча чоловік старанно працював майстром у цеху, гроші на їхню спільну мрію можна було заробити лише за кордоном.

Доводилося багато працювати. Хоч іспанці самі по собі народ досить лінивий і не вимагає занадто великої віддачі, Тетяні все одно було важко.

Справа в тому, що місцевий клімат їй зовсім не підходив. Вона любила зиму та свіже повітря. А натомість постійна спека буквально висмоктувала з неї всю енергію. Коли звичайний іспанець тихо попивав прохолодні напої в сієсту, жінка терпіла і продовжувала працювати.

Іноді вона зідзвонювалася з рідними — дізнатися, як у них справи. Відповідав зазвичай чоловік, тому що діти, і це було видно, за такий довгий проміжок часу поступово відвикали від мами. Вони ставали дорослішими, займалися своїми справами.

Ні, звичайно, про Тетяну вони не забували. Але розповідати найчастіше їм не було про що. Незручне мовчання у слухавку та банальні відповіді про погоду та описи вчорашньої вечері.

Але Петро Миколайович активно продовжував підбадьорювати дружину, ділився з нею останніми новинами, господарював. Він зробив ремонт у їхній двокімнатній квартирі — так, як вони й хотіли. Вирішив всі питання з сусідами, з компанією, що управляє, яка довго не дозволяла йому робити перепланування. Загалом справлявся як міг.

Але найголовнішою мрією у подружжя був свій міцний та красивий приватний будинок. Щоб вони могли до нього перебратися разом із дітьми. А свою квартиру здавали б, отримуючи пасивний дохід.

Тоді можна було б зовсім не переживати за майбутнє. Діти виростуть і самі розберуться, як їм жити. А Тетяна нарешті у свої 54 роки зможе відпочивати вдома, гуляти, дивитися телевізор і робити, що їй захочеться.

Принаймні такий був план. Більшість грошей вже було зароблено та відправлено чоловікові. Купівля будинку не лякала жодними труднощами. Ще кілька місяців, і можна зі спокійною совістю покинути Іспанію та її вічну спеку. Відпочивати в ній, може, й непогано. Але жити і працювати — ні, дякую. Вистачило вже.

За тиждень до повернення Тетяна вкотре обговорювала з чоловіком купівлю будинку. Гарний район, чудове планування, багато місця. Сусіди – пристойні люди. Так що все ніби йшло до того, про що вони так давно мріяли і чого прагнули.

Але голос чоловіка був напружений, це було чути. Чому, що сталося, проблеми зі здоров’ям, роботою, у дітей все гаразд?

Але Петро Миколайович все заперечував. Зі здоров’ям і роботою все добре, Мишко і Галя теж чудово почуваються. Напевно, звичайний мандраж. Вони ж так давно не бачились. А тепер все буде гаразд… Звичайне хвилювання перед прийдешньою зустріччю.

На кордоні Тетяну зустрічала родина. Жінка боялася, що діти просто не впізнають її чи ставитимуться як до нерідної. Але, на щастя, вони були дуже раді маминому поверненню, і це було щиро.

Чоловік, ошатно одягнений, приїхав із квітами, не подумавши, що після важкої дороги для дружини він виглядатиме дивно. І все-таки Тетяна Василівна розчулилася навіть цьому. Ще кілька годин, і вони будуть вдома.

Перший місяць на батьківщині пройшов для Тетяни чудово. Вона відпочивала, багато часу проводила з сім’єю. Загалом раділа життю. Зовсім не сумувала за Іспанією і не ностальгувала за цією гарною, але надто спекотною країною.

Чоловік ходив на роботу, діти були зайняті навчанням, але вечорами вони всі збиралися та розповідали одне одному останні новини та те, як пройшов їхній день.

І ось через місяць, вдень, без попереднього дзвінка чи повідомлення, до Тетяни прийшла рідна молодша сестра Марина.

Між ними ніколи не було якогось особливого зв’язку, тому було особливо дивно, що вона вирішила ось так прийти — як ні в чому не бувало. Але робити нічого, вже заварити пару чашок чаю Тетяна могла собі дозволити. Марина подякувала їй і одразу перейшла до справи.

Вона розповіла, що вже восьмий рік перебуває у стосунках із чоловіком Тетяни. Марині навіть не завадив той факт, що вона по суті завела роман із власним зятем. Їхні почуття взаємні, але Петро все ніяк не може знайти в собі сміливість, щоб розповісти.

Погано, звісно, що їхня родина від цього постраждає. Але треба жити заради себе, а не заради інших. І ставити свої цілі і прагнення на перше місце.

Тамара просто не мала слів перші 10 хвилин. Вона не могла повірити у почуте. Рідна сестра, коханий чоловік. Але як, чому?

На ці запитання Марина дуже просто відповіла. Вона жінка неодружена, самотня. Принаймні була. А йому не вистачало жіночої уваги, тепла. Крім того, з її слів, Петро не шукав нікого спеціально. Все сталося само собою.

Марина чесно зізналася, що завжди заздрила тому, як у сестри все склалося. Чоловік, діти. Своя квартира, перспективи будинку. Звичайно, Тетяні довелося багато чого віддати заради такого результату. Але вона сама на це пішла.

І потім, перед наступними словами Марина знизила голос, головне ж, щоб усі були щасливі? Так ось Петро щасливий. Діти молоді, незабаром підуть з дому. Їм взагалі все одно, вони навіть не зрозуміли, чому їхня тітка так часто навідується до них додому.

«То може, Тетяно, не будемо роздмухувати з цього цілу драму? Просто подай на розлучення. Нехай суд визначить, як поділити ваше майно і просто розійдемося, як у морі кораблі? Я розумію твій гнів щодо мене, але змінити вже нічого не вдасться. Ти тільки можеш зробити гірше собі — і все. Подумай, як буде краще», — із цими словами Марина пішла. А Тетяна так і залишилася сидіти на дивані з пустою чашкою у руці.

І що тепер робити? Продавати все та ділити? Чи боротись за своє щастя до кінця? А може поїхати назад і почати все спочатку? Ці питання роїлися в голові у сумної жінки, яка за життя і так дуже втомилася.

Як могло статися таке, що рідна сестра без жалю змогла відібрати в неї одразу все і навіть не вибачитися? Побутова драма, начебто, але для Тетяни це була справжня трагедія.

Був у мене хлопець. Любив він випити. І ось одного разу, після тижневого запою, вирішив він кинути пити. Проходив цей процес вкрай важко. Мого коханого кидало то в жар, то

Із чоловіком давно хотіли дітей. Він уже мав сина від першого шлюбу, але хорошого спілкування не склалося. Ми переїхали в інше місто і їхній зв’язок зовсім перервався. Матеріально продовжує допомагати.

Як часто люди у відпустку їздять на море? Зараз вибір курортів в рекламних проспектах просто рясніє. Як кажуть «на будь-який вік, смак і гаманець». Інша справа, коли людина планомірно з