Зі своїм майбутнім чоловіком ми познайомилися відразу після закінчення університету. Жити вирішили в столиці, бо там заробітки більші. Переїхали і обидвоє влаштувалися на хорошу роботу. Приїжджаю додому рідко, бо їхати далеко та дорого. У мене є дві сестри, які допомагають мамі. Принаймні я так думала.

Нещодавно у мами був ювілей, ми з дітьми поїхали до неї в гості. Чоловік до нас приєднатись не зміг, багато роботи. Про те, що ми приїдемо, не сказали мамі, вирішили зробити сюрприз. Вдома я не була п’ять років.

Коли мама відчинила двері, я навіть не одразу її впізнала. Як вона змінилася! Стала зовсім сивою, дуже схудла. Сукня висіла на ній, як мішок. Все обличчя збродили зморшки. Постаріла років на двадцять, не менше.

У моїй голові відразу зародилися підозри, чи не хворіє вона і приховує це від усіх. Я обережно почала її про все розпитувати. Мама відмовчувалась, переводила розмову на іншу тему, але я не відступала.

Виявилося, що половину своєї пенсії мама віддає Ніні – моїй сестрі. Мовляв, у неї маленька зарплата, а чоловіка звільнили, і він два роки не може знайти нову роботу.

Тобто два роки вони сидять на маминій шиї. За цей час уже можна було знайти гарну роботу. Зрештою міг тимчасово вантажником або робітником піти, а не забирати в матері останнє.

Адже з частини пенсії, що залишилася, мама оплачувала комунальні витрати і стільниковий зв’язок, тобто на продукти їй залишалися справжні копійки.

Вона могла собі дозволити купити лише суповий набір, крупи, хліб та молоко. Нормального м’яса, риби, фруктів та овочів у її раціоні зовсім не було.

Друга моя сестра, Рита, рік тому переїхала до сусіднього міста і про ситуацію, що склалася, теж не знала. Загалом, посварилися ми з Ніною в пух і порох.

Трохи охолонувши ми з Ритою все-таки поговорили з сестрою, сказали що вистачить вже сидіти на шиї мами, нехай чоловік її вже на роботу влаштовується. Та почала нити, що роботи немає, і ніхто такого цінного співробітника до себе не бере.

Я обдзвонила своїх старих знайомих (цілий день на це витратила), але все ж таки знайшла чоловікові сестри роботу з непоганою заробітною платою. І знаєте що сказав цей чоловік? Що він не хоче влаштовуватись на цю роботу, тому що до офісу потрібно довго добиратися. Звичайно, вдома цілими днями на дивані лежати набагато приємніше.

І що з ними робити? Адже точно знаю, що як тільки ми з Ритою поїдемо, все повернеться на свої кола. Мама знову почне постачати останніми грошима Ніну та її ледаря.

Вирішили, що раз на два тижні Рита приїжджатиме до мами і купуватиме для неї продукти та товари першої необхідності. Платитимемо за це з сестрою по черзі.

Тільки ось немає гарантії, що половину цих продуктів мама не віддасть Ніні, адже сестра має двох дітей, які теж хочуть їсти.

Умовляла маму переїхати до нас жити – відмовляється. Хоча в нашій квартирі місця багато, знайшли б, куди маму поселити. Пропонувала ще такий варіант: я винайму однокімнатну квартиру у своєму місті, і мама може жити там, якщо вона не хоче нас обмежувати. Але й від цього варіанту мама відмовилася. Як вона може виїхати? Ніночка ж пропаде без неї.

Що ще вигадати не знаю. Але однозначно цю ситуацію треба міняти. Мама і так уже мало не до ручки довела себе. А Ніна начебто цього не помічає. Замість того, щоб як слід струсити свого ледаря, вона у матері останні соки п’є.

Повернуся додому, пораджусь із чоловіком. Може вдвох знайдемо вихід із цієї непростої ситуації.

КІНЕЦЬ.